Мова рідна, слово рідне - Методичні рекомендації до програми виховання І навчання «Дитина»


^ Мова рідна, слово рідне

Рівень володіння дошкільником рідною мовою за­лежить від багатьох факторів. Основними з них є: а) рівень культури того мовного середовища, в яко­му перебуває дитина; б) увага, яку приділяли бать­ки розвитку мовлення дитини; в) загальний розвиток малюка. Враховуючи це, перед персоналом дошкіль­ного навчального закладу, зокрема перед вихователем, мають бути поставлені такі завдання:

♦ вивчити рівень мовлення кожного вихованця, який приходить у дитсадок;

♦ спланувати індивідуальну роботу залежно від ре­зультатів вивчення;

♦ скласти тематичний план з розвитку мовлення для дітей певної вікової групи.

У роботі з дітьми рекомендується широко вико­ристовувати усну народну творчість, дитячий фольк­лор, вірші й оповідання українських письменників, музично-пісенні твори, декоративно-прикладне мис­тецтво. Усе це за відповідної уваги до слова, його образності, влучності вживання є невичерпним дже­релом розвитку мовлення, збагачення словникового запасу і разом з тим сприяє формуванню загальної культури дитини, прищеплює почуття любові до рідної мови, поваги до українського народу, його традицій, звичаїв.

Очевидно, в кожній віковій групі є не лише ук­раїнці, а й малята інших національностей. Тому од­не із завдань — виховання почуття дружби, залучен­ня таких дітей до активного оволодіння українською мовою.

Велику допомогу в реалізації завдань мовленнєво­го й загальнокультурного розвитку можуть надати батьки. Спілкуючись з дітьми, вони повинні прояв­ляти зацікавленість до всього, чого навчають малят у дитячому закладі, підтримувати, заохочувати, прищеп­лювати цікавість до українського слова, брати актив­ну участь у родинних святах та інших заходах.

Робота з розвитку мовлення дітей багатогранна. Вона включає удосконалення звуковимов, збагачення й активізацію словникового запасу, розвиток грама­тичних умінь, а також умінь спілкуватися між собою (вести діалог), зв'язно, послідовно розповідати про побачене, почуте (зв'язне мовлення).

Важливе значення для розвитку мовлення дітей має здатність засвоювати слова, вирази мимовільно. Отже, в процесі виховання дошкільнят необхідно пе­редбачати слухання, наслідування, спілкування, заучу­вання напам'ять невеличких римовок, чистомовок, віршів.

Педагог має приділяти постійну увагу правильній вимові вихованців (вчасно виправляти помилки, по­казувати, як вимовляти слово) не лише на спеціаль­них заняттях, а й під час прогулянки, на заняттях з малювання, математики, ознайомлення з явищами природи, тобто під час усіх видів діяльності малят.

У програмі передбачена робота з дитячою книж­кою, спрямована на розвиток елементарної культури майбутнього читача, цікавості до книжки, бережливо­го ставлення до неї.

Зміст роботи з розвитку мовлення конкретизується в розділах: «У світі звуків», «Слово до слова — зло­житься мова», «У країні Граматики», «У нас в гос­тях книжка», «Ми розмовляємо».

Здійснення завдань з розвитку мовлення може проводитись або в повсякденному житті, або через організацію і проведення спеціальних занять. І в пер­шому, і в другому випадках ця робота повинна ма­ти чітко окреслену навчально-розвивальну мету.

Заняття повинні мати ігровий характер, проводи­тись не лише в приміщенні, а й на дитячому май­данчику. Це можуть бути екскурсії, подорожі, фольклорні дитячі ігри, співанки з проговорюванням слів, римованих рядків тощо.

Плануючи роботу з розвитку українського мовлен­ня дітей, вихователю слід орієнтуватись на завдання програми для кожної вікової групи, а також врахо­вувати індивідуальні особливості дітей даної групи, місцеві діалекти, традиції мовного етикету (звертан­ня, вітання, подяки, побажання тощо).

Особливості формування українського мовлення у російськомовних дітей

Мовна ситуація у великих містах східної України, в тому числі й Києві, нині така, що в побуті пере­важає російське мовлення. Отже, в українські дитячі садки приходять діти, які на четвертий рік свого жит­тя набули достатніх умінь, щоб самостійно будувати висловлювання (досить розгорнуті) російською мовою. Тому в дитячому закладі з українським мовним ре­жимом, який відвідують російськомовні діти, стоїть завдання формувати українське мовлення.

Формувати мовленнєві вміння означає навчати дітей слухати-розуміти українську мову, працювати над становленням їхньої літературної вимови та зба­гаченням і активізацією словникового запасу дошкіль­нят, над розвитком їх граматичних навичок, а також: умінь спілкуватися українською мовою. Спостережен­ня свідчать, що російськомовні діти в українському дитячому закладі спілкуються між собою російською мовою, часто й на запитання вихователя відповідають російською.

Якщо в сім'ях засвоєння рідної мови відбувається спонтанно, завдяки мовному середовищу, то в дитячо­му закладі навчання української мови — це педагогічно керований процес. Педагог має враховувати при цьо­му деякі психологічні фактори, які при засвоєнні дітьми рідної мови в україномовній родині відсутні. Це такі явища, як транспозиція й інтерференція.

Транспозиція — це позитивний перенос тих знань, умінь і навичок, яких людина уже набула, на новий навчальний матеріал. Вона виникає під час виконання дій, аналогічних тим, які вже засвоєні. У процесі оволодіння українським мовленням транспозиція, або позитивний перенос, виникатиме у всіх випадках, ко­ли мовний матеріал (наприклад, певна група лекси­ки: вода, трава, сонце) є однаковим у російській і українській мовах (у наведеному прикладі слова ма­ють одне й те саме значення).

Оскільки російська й українська мови споріднені, то й граматичні системи обох мов мають багато спільного. Саме завдяки цьому процес оволодіння ук­раїнським мовленням відбувається швидше, ніж будь-яким іноземним.

Поряд із спільними рисами в обох мовах є ряд відмінностей. Вони наявні і в фонетичних системах, і в лексиці, і в граматичній структурі. У випадках розбіжності при оволодінні російськомовними дітьми українською мовою виявлятиметься явище інтерфе­ренції.

Інтерференція — це негативний перенос раніше утворених умінь і навичок на формування нових. Ре­альним виявом цього явища є помилки у вимові та вживанні слів (так звані «русизми»), які можуть ви­никати як результат інтерференції або як результат обмеженого запасу українських слів, граматичних форм. Педагогу слід пам'ятати, що в результаті ін­терференції вміння українського мовлення формують­ся дещо повільніше.

Знаючи психологічні особливості розвитку ук­раїнського мовлення вихованців, педагог має постійно враховувати як спільне, так і відмінне в обох мовах і добирати відповідні прийоми навчання. Врахування спільного й відмінного визначатиме і зміст навчання, оскільки спеціальному опрацюванню підлягає все те, що не збігається в обох мовах, інакше воно пород­жуватиме помилки в українському мовленні дітей.

Щоб успішно формувати мовленнєві вміння, не­обхідно враховувати ще й психолінгвістичні фактори, що стосуються становлення мовлення. Так, народив­шись, дитина слухає мовлення оточуючих. Через пев­ний час починає вирізняти з мовного потоку окремі слова, співвідносити їх з навколишніми предметами а отже, розуміти сказане. Це перший рівень мов­леннєвого розвитку — рецептивний, або рівень сприй­няття — розуміння мовлення.

Завдяки спорідненості української й російської мов цей рівень певною мірою забезпечується, оскільки діти мають досвід російського мовлення. Однак спеціаль­ного пояснення потребують слова, властиві лише ук­раїнській мові {олівець, папір), та слова, що різ­няться суфіксами і префіксами (із спільним коренем): допомагати, збирати.

Дитина, слухаючи мовлення оточуючих, а особ­ливо найближчих до неї — мами, тата, бабусі — оволодіває рецептивним рівнем, і часом починає повторювати за ними окремі слова. Це другий — репродуктивний рівень розвитку мовленнєвих умінь, або рівень відтворення.

Завдяки мовному середовищу і суто практичним потребам дитина швидко набуває умінь самостійного мовлення. Спочатку це самостійне вимовляння окре­мих слів {мамо, дай), а потім і розгорнуті вислов­лювання, судження. Таким чином, мовлення дитини переходить на третій рівень — рівень продуктивного мовлення. Діти 4-го року життя знаходяться саме на цьому рівні володіння материнською мовою.

В умовах, коли російськомовна дитина приходить у дитячий заклад з українським мовним режимом, її українське мовлення перебуває на рецептивному (па­сивному) рівні. Необхідно формувати активне мов­лення.

Аналіз психолінгвістичних особливостей формуван­ня вмінь українського мовлення російськомовних дітей дозволяє сформулювати такі завдання:

1. Роботу з розвитку українського мовлення слід розпочинати з організації цілеспрямованого слухання дітьми розповідей вихователем казок, віршів, оповідок, забавлянок і т.п., що у всіх випадках супроводжується поясненням нових слів через використання наочності. І лише у випадках, коли унаочнити не можна, — пе­рекладом російською мовою.

2. Навчаючи українського мовлення, треба завжди брати до уваги ті мовні факти, які не збігаються в обох мовах, і спеціально працювати над їх засвоєнням.

3. Дослідження свідчать, що під час навчання другої мови оволодіння словом відбувається через промовляння його за зразком, тобто шляхом наслідування та активізації його у мовленні (продуктивний та частково - продуктивний рівні). Отже, педагог, на­вчаючи українського мовлення, на початковому етапі має використовувати в першу чергу репродуктивний метод навчання, в основі якого лежать показ зразка мовлення, кількаразове проговорювання за зразком звука, слова, висловлювання, рольові ігри на основі сприйнятої на слух казки тощо, заучування напам'ять, а від цього, із збагаченням словникового запасу, йти до використання прийомів продуктивного методу (різноманітні вправи, в основі яких лежать дії з предметами, що супроводжуються словесним пояснен­ням).

Спонукаючи дітей говорити українського мовою, необхідно враховувати ще один психологічний фак­тор — мовний бар'єр, подолати який особливо важко сором'язливим, несміливим дітям. Вони часто не на­важуються говорити українською мовою, боячись по­милитись. Можуть взагалі замкнутися, якщо почують різке зауваження, сміх. Тому слід завжди дбати про створення атмосфери доброзичливості, терпіння. Важ­ливо вчасно стимулювати найменші досягнення дітей. І, звичайно, до роботи над формуванням умінь ук­раїнського мовлення необхідно залучити батьків. Слід рекомендувати їм не відмахуватись від запитань дітей про те, як буде українською мовою звучати те чи інше слово, а самим стимулювати запитання, читати дітям книжки (вірші, казки, оповідання), заучувати скоромовки, вірші тощо.

У дитячому закладі з українським мовним режи­мом педагог має працювати над збагаченням словни­кового запасу під час усіх видів діяльності. Так, на заняттях ознайомлення з навколишнім світом вихова­тель не тільки розповідає про природу, а й відзначає, як українською мовою називається той чи інший предмет чи явище, спонукає до вимови слова хором і окремими дітьми. Так само увага до слова має бу­ти в центрі й під час фізкультурно-оздоровчої робо­ти, художньої і трудової діяльності, в процесі форму­вання математичних уявлень тощо.

У групах, де є російськомовні діти, навчання ук­раїнському мовленню краще проводити через орга­нізацію спеціальних занять, що відбуваються в ігровій формі. Робота, розпочата на занятті, продовжується під час усіх інших видів діяльності. Причому дітей треба привчити до активного користування україн­ською мовою у повсякденному житті, використовую­чи різні прийоми — схвалення, заохочення, перепи­тування українською мовою тощо.


^ Орієнтовна тематика ігор-занять до розділу «Любій малечі про цікаві речі»

4-й рік життя

Наш садочок. Знайомство (імена дітей, імена ви­хователя та його помічника, форми звертання), роз­питування дітей про те, як звати тата, маму, чи є братик, сестричка і т.д. Дитячий садочок (екскурсія). Твої друзі в дитячому садку. Хто живе у груповій кімнаті? Ой, ходить сон коло вікон. Водичко, водич­ко, умий моє личко!

Іграшки, ігри, забави. Ось вони які — наші любі іграшки. У моєї доні оченята сонні. Я — вухатий ваш дружок. Хто, хто в рукавичці живе? Вийди, вийди, сонечко.

^ Родина. Культура родинних стосунків. Я і моя сім'я. Рідна матуся. Мамина пісня. Тато. Татові оповідки. Бабуся. Бабусині потішки. Дідусь. Дідусеві повчання. Наші братики і сестрички. Загадки стар­шого братика (сестрички), їхні ігри. Бабусю, розка­жи казочку. Доброго ранку, до побачення (добраніч). Дякую, матусенько! Дозвольте взяти.

^ Рідний дім (квартира). Предмети побуту і вжит­ку. Наша квартира. Бабусина хата (у селі). Котик-воркотик. Песик-гавчик. Такі знайомі незнайомці. У кожної речі є своє місце. Наші помічники (холодильник, пилосос, міксер). Як ми прикрашаємо своє і житло. Одяг для ліжечка, для подушечки.

Я сам (сама). Як я встаю. Чарівне люстерко. Десять пальців -помагальців. Ми самі вдягаємось. Я допомагаю мамі.

Що ми їмо? Що росте на бабусиному городі? Варю, варю борщик. У нашому саду. Сунички-сестрички. У нас гості.

^ Що ми одягаємо і що взуваємо? Одяг для Оксаночки і для Тарасика. Святковий одяг. Вишиванка. Віночок і стрічечки. Як ми одягаємо ляльку. Що ми одягаємо і що взуваємо взимку і влітку. Ганнусині черевички. Чап і Чалап. Взуття для вулиці і для дому.

^ Життя навколо нас. Куди повела стежечка? Хто як голос подає? Жовтенькі клубочки біля мами-квоч­ки. Жив-жив! Лелеко, лелеко! Будиночки для шпаків! А я у гай ходила!

Свята. Свято врожаю. У нас у гостях Дід Мо­роз. Зимові ігри, розваги (колядки, щедрівки). А вже весна, а вже красна... (веснянки). Свято мами.

^ 5-й рік життя

Наш дитсадок. Дитячі іграшки, ігри, забави.

Іграшки бабусі Ганнусі. Заспівала сопілочка. До до­му сто доріжок. Переказувала лялька. Іграшкова крамниця. Свято іграшок. Починаймо казати — гру розпочинати, У хоровод підемо — руки сплетемо. Чия гра найвеселіша? Забавляємо малюків. Слухаємо каз­ку. Маленькі вистави.

^ Родина. Культура родинних стосунків. Твоє ім'я. Імена твоїх батьків. Про що розповідають прізвища? В гостях у тітоньки (бабусі). Ми допомагаємо. А у мене є маленький братик (сестричка). Родинні зви­чаї. Мої бабуся й дідусь.

^ Наш дім. Предмети побуту та вжитку. Наш дім (квартира). Бабусина хата. Господиня Чистота. Хто посуд має — його доглядає. Про господарів і меблі розповідають. Моє ліжечко. Морозенко-вартовий (хо­лодильник). Містер Міксер. Диво-пічка (плита).

^ У нашої Оксаночки таке хороше вбраннячко. Що

є у шафі для одягу? Мама й тато збираються на ро­боту, а я — в дитсадок. Ми збираємось у театр. Наші вишиванки. Чобіточки підківками цок-цок! Чо­тири пори вітались, про одяг домовлялись: зима ко­жух мала, весна пальтечко скидала, літо сукню дару­вало, осінь в куртку зодягала.

^ Смачного Вам. Дарунки осені. Як стіл накрива­ють. Українські страви. Печу, печу хлібчик. Святко­вий стіл.

Золоті руки. Хто руки має — про них дбає (до­тримання гігієни). Маленькі рукодільниці. Кулачки-будиночки. Кого робота боїться. Дідусеві кошики. Ба­бусина вишиванка. Татова робота. Мамині помічники.

^ Вони живуть поряд з нами. Біля нашої бабусі сидить кіт у кожусі. Хто дім стереже? Ось вони які (про курчаток, гусеняток). Хто нам молочко дає?

У світлиці природи. Погляньте навколо. Віночок землі (барвінок). Де вербиця, там і водиця. Ман­дрівка соловейка з журавлем. Закувала зозуленька. Жабка-скрекотушка. Дружні мурахи. Вийди, вийди, сонечко. Дощику, дощику, припусти. Чеше вітер бо­роду. Сон туману. Сварка між хмаринками (грім). Коромисло-весельце. Ніч день доганяє, ранок вечора вітає. Брати-місяці.

^ Мій рідний край. Моє село (місто). Рідна до­мівка, вулиця. Річечка-стрічечка. Озерце — ясенове серце. Гаї та діброви. Зеленії луки. Калинонька — люба дівчинонька. Верба-вербиця. Діставав журавлик воду (журавель-криниця). Легенди рідного краю.

^ 6-й рік життя

Наш дитсадок. Моя друга домівка. Найкращі друзі. Як ми граємось? Улюблена гра. Що я ма­люю? Я допомагаю меншим. Веселі мандрівники. Від­значаємо день народження.

Іграшки, ігри, забави. Наші іграшки. Іграшкові іменини. Моя улюблена іграшка. Машинка-пружинка. Диво-диво килимок. Ляльку сама зробила і казку оживила. Дідусеві подарунки (обереги).

^ Родина. Культура родинних стосунків. Казка про себе (маму, тата, бабусю, дідуся, братика й сестрич­ку). Мамині спогади. Татко повчає. На гостини до дядька й тітки (бабусі й дідуся). Про що розповіли дідусь і бабуся? Родинні свята. Зустріч гостей. Доб­розичливі сусіди. Маленька господиня (господар). Мудра книжка.

^ Рідний дім. Мов дівчина у віночку, хатинка стоїть. Хліб та сіль — до новосіль. Берегиня житла. Речі купували — у хатині розставляли. Прикрашання кімнат. Чистота — господиня житла. На вогонь надійся, але й бійся. Садок вишневий коло хати... Дерева пам'яті. Квіти — краси діти.

^ Предмети побуту та вжитку. На миснику гостю­вали. Посуд маємо — про нього дбаємо. Зачароване скло. Гончарики-гончарі. Маленький млинок (кав­молка). Новини для всієї родини. Слон Хоттабович (пилосос). У м'яких обіймах... (про меблі). Бабусині рушники — обереги житла. Про що розмовляли пряд­ка з верстатом. Незвичайна праска. Загадаю загадку.

Страви. Як борщ варять? Наварила кулешику. Поживні салати. Смачні напої з фруктів і ягід. Ша­на хлібові. Святкові - страви. За столом Незнайко з Невмійком. Небилиці (на тему страв).

^ Одяг, взуття. Одяг з бабусиної скрині. Про що розповів віночок із стрічками? Чарівні вишиванки. Дівочі прикраси. Про червоні чобітки з підківками, чоботи-скороходи та чарівні черевички. Одяг з ма­миної шафи. Про що розповіло зимове пальто, а про що — літній плащ? Чому називаємось «босоніжки»? Що ми одягаємо влітку, а що — взимку? Мій улюб­лений одяг.

^ Золоті руки майстрів. Майстер Іванко. Поряд з красою. Крапельки роси на кошику з лози. Поруч з дідусем та татком. Не кажи «не вмію», а кажи «на­вчуся». У кого «золоті» руки?

^ Вони живуть поряд з нами. Розповідь старого лісника. Про звірів. Пухнасті сусіди. А пташку пір'ячко різнить. Прилетів лелека на хату гніздо бу­дувати. Золоті бджілки літають, медок збирають. Чо­му не дружить котик Мурчик і песик Гавчик. Корівка Зірка. Коза-дереза. Півник Голосисте Горлечко. Ку­рочка-чубарочка. Дружба качки й індика. Бичок-третячок.

^ Світлиця природи. Як лине час. Йде нашим кра­єм чарівниця осінь. Дарунки осені. Дід Мороз іде, сніжок нам несе. А вже весна, а вже красна! Як діждемося літа. Чарівне коромисло серед неба повис­ло. Рясний дощ, злива. Чому так називаємось (про назви місяців)? День та Ніч. Брати дні.

^ Мій рідний край. Моя домівка. Моя вулиця. Ле­генди рідного краю. Куди ведуть стежки-доріжки. Про що розповіла вербиця. Це моя Україна, це моя Батьківщина! Хто такі козаки -запорожці. Тут гриміли бої. У музеї. Як люди бережуть домівку від пожежі.

^ Про сталевих коней, килими-літаки і чоботи-скороходи. Чудодійне колесо. Мотор — серце машини. Машини, що перевозять вантажі. Мчать поїзди по рейках. Ідемо до бабусі в гості. Пливуть будинки по ріці (морю).

^ Свята (опрацьовується протягом року). Народ­ження свята. Святкові ритуали. Символи вогню і води. Рядження хлопчика, дівчинки на свято. Йдемо калиту кусати. Красувалась ялинка — зими дитинка. Щедрик-щедрик, дай вареник. Весну стрічаємо — пі­сень співаємо. Не я б'ю, верба б'є... Мальоване яєчко. Віночок Купали. Охоронець квітів. Яблучко їли — Спаса хвалили. Жали женчики, жали.

^ 7-й рік життя

Дитячий садок. Іграшки, ігри, забави. Наш ди­тячий садочок. На дитячому майданчику. Мої друзі. Наші вихователі. У нас в садочку гості. Як ми го­туємось до свята. Наші розваги. Як народжуються іграшки. Народні іграшки. Ляльковий карнавал. Вис­тавка машин. Маленькі музики. Хутряні звірята. Ба­бусині забави для нашого Слави. Лічилки-мирилки. Скільки? Котрий?

^ Родина. Культура родинних стосунків. Одного дерева пагінчики. Наші імена та прізвища. Родинні обереги. Свято, коли рідні багато. Смішинки-веселинки. Гостре словечко ранить сердечко. Яка увага, та­ка й повага. Поважай мудрість старших. Ми між людьми. Добрий гість — завжди свято.

^ Рідний дім. Дім від хати народивсь. У пташки кубельце — у людини дім. Таємниці старої світлиці. Хата затишком багата. Й у кота в пошані чистота. Кожна річ своє місце знає. Найдорожчий куточок. Рушники — щастя крила. У бабусі красі вчуся. У доб­рій садибі є місце і вишні, і липі... Де живе дівчи­на, там живе калина, а де синок — малий дубок. З вогнем дружи та житло бережи.

^ Предмети побуту та вжитку. Всезнайки — май­бутні господарі й хазяйки. Поруч холод, поруч жар. Самовар і його військо. Світильник-моргайко. Струм — помічник, але не жартун. Умійко-ремонтник. Найдо­рожча саморобка. Терплячі меблі. Всевидющий екран.

Страви. Кухарі, кухарі встали рано на зорі. До страви приправи. Охоронці здоров'я — вітаміни. Ма­мині рецепти, бабусині книги. Татова допомога. При­краса столу — біла скатертина. Хліб на столі, сіль при ньому. Столові інструменти — страв диригенти. Головний лікар — чистота. Посуд-чепурун. За столом рядочком. Приємна вечеря.

Одяг. Купування одягу і взуття. Замовлення об­оє в ательє. По погоді — одяг і взуття. Ярмарок. Зберігання взуття, одягу, догляд за ними. На свято в будень. Умовні позначки. Одяг (взуття) у спадок. Символічні візерунки. Екскурсія до музею.

^ Золоті руки. Діло майстра величає. Очам страшно, а руки роблять. Як народжується краса. Хто хоче більше вміти — треба все поспіти. Народні умільці.

Хто живе поруч з нами. Поблизу оселі звірята веселі. Хижі пазурці. Обережні копитця. Лисичка-сестричка і вовчик-братик. Ласуни-ведмежата. Семикрапкове сонечко. Золоті рибки. Кажу, кажу казку. Пернаті друзі з одного двору.

^ Світлиця природи. Мамина дорога. Стежечки-доріженьки. Мавчині ліси. Русалчині володіння. На­сінинка-дитинка. Незвичайні мандрівники. Живий ки­лим. Годинник без стрілок. Зелена аптека. Вісники погоди. Як день від ночі втікає. Танцювали краплин­ки. Сонце землю цілувало. Чарівниця осінь. Сніжин­ки-порошинки. Дарунки Діда Мороза. Розлилися во­ди на чотири броди.

^ Це моя Батьківщина, це моя Україна. Рідний край люби і знай. Ім'я мого краю. Ми живемо в Україні. Київ — столиця України. Дніпро — батько всіх рік. Сиві гори, і лани, і кручі. Знамениті зем­ляки. Вогонь пам'яті й вічності. Там, де бродять ле­генди. Багатство рідної землі.

Транспорт. Професії, про які мріють хлопчики. Ми подорожуємо поїздом, літаком, пароплавом. Ек­скурсія по Києву. Водій і пасажири. Підземна за­лізниця. Машини — помічники людини. Чумаченьки. Золота карета і диво-коні. Правила вуличного руху.

Свята. Як ми готувалися до свята. Сашкові іме­нини. Свято врожаю. Щедрик-ведрик... У нас у гос­тях вірші Т.Шевченка. Ой, весно красна, що ти нам, веснонько, принесла. Перші паростки. Земля Тетяна, водиця Уляна.

^ Фольклорні символи, обереги. Вишивані ключі-символи. Берегиня людських знань. Ниточки-чаклун­ки. Вінок — знахар, стрічка — доля. Тарілку малю­вали — з щастям вітали. Ключ у руці — знак надії. Гребінь, гребінчик, гребінець. Ніж із столу ховайте, людським очам не давайте.. Намисто носити — здо­ров'я мати. Про хустку дбати, про шапку не забу­вати. Носи сіль у хустині — не матимеш лиха щод­нини.

^ Художня література і розвиток мовлення

Для роботи з художньою літературою, у тому числі на заняттях з розвитку мовлення, рекомендуємо користуватися хрестоматією «Золотий колосок»1. Вона містить оригінальні художні твори (фольклорні та ав­торські) всіх жанрів. Фольклорні твори (крім казок та ігор) подаються без назви із значками ***. Кожно­му авторському твору передує ім'я та прізвище пись­менника. Значки*** перед початком таких творів навчають, що твір не має назви (або сам автор не дав назви, або у хрестоматії використано лише фрагмент твору). Більшість творів пронумеровано. Номер означає, що твір може бути використано як на заняттях з розвитку мовлення, так і в роботі над художнім твором. Конкретний зміст занять зафіксовано додатках (у кінці хрестоматії) № 1, 2, 3. У ме­дичних рекомендаціях зазначено номери творів, з йми слід у першу чергу ознайомити дітей.


Таблиця 2

Форми роботи

Твори (на вибір вихователя)

Художньо - виражальні засоби

1

2

3

^ Молодша група

Слухання текстів у різних ситуаціях (побутових, ' ігро­вих). Запам'ятову­вання віршів у ру­сі (ігри - ілюстрації до художніх творів). Залучення ді­тей до діалогів у віршах (ігри-діало­ги з вихователем). Проговорювання дітьми звуконаслі­дувальних та інших слів, окремих ви­разів за виховате­лем. Цитування дітьми мови окре­мих персонажів казок. Відповіді на запитання вихова­теля до творів (Хто? Що? Який? Де? Що зробив? Що вміє?) Привернення уваги до художньо-вира­жальних засобів у процесі ознайом­лення з художніми творами.

Примовлянки: с. 190, 482, 484-501.

Колискові: №№ 407, 408, 416, 419, 421. Вірші, казки: №№41, 140, 197, 279, 829, 501, 59, 4, 432, 706, 693, 995-998.

1. Подвійні назви типу щука-риба (№№ 96, 488, 162, 997, 407, 76, 636).

2. Постійні епітети типу холодна води­ця (№№ 131, 139, 456, 426, 998).

3. Слова-символи національної куль­тури: зозуля, кри­ниця (№ 112), ко­ник (№ 456), ва­реники (№ 60), явір, гай, калина (№ 134), червоні чобітки, жито (№ 617), дуб, ко­жух (№ 162), кладка, біла хат­ка, садок (№ 237), барвінок, вінок, луг (№ 12), борщ, бандура, паляни­ця (№ 998).



Примітка: Проказуючи чи наспівуючи тексти, вихо­ватель може ілюструвати їх малюнками, іграшками, фігур­ками на фланелеграфі, власними рухами тощо.

^ Середня група

Відповіді на запи­тання, що спону­кають до роздумів (Як? Чому? Наві­що?), до казок, оповідей. Відповіді на запитання за малюнками - ілюстраціями. Перека­зування текстів з допомогою вихова­теля. Розігрування діалогів за віршованими творами. Участь в інсценіза­ціях фрагментів ка­зок. Угадування ві­домих творів за цитатами з них. Слухання творів (віршованих та

прозових) з наступ­ним самостійним ілюструванням (ма­лювання, ліплення, аплікація). Вис­ловлення вражень від прочитаного. Вивчення віршів, загадок, лічилок, жартів напам'ять за бажанням. Відповіді на запитання, пов'язані із за­вданнями з роз­витку мовлення. Привертання уваги до художньо-вира­жальних засобів у Процесі ознайом­лення з художніми творами, під час образотворчої та ігрової діяльності.

Примовлянки: с. 190-202. Колискові: №№ 406, 409-413. Вірші, казки то­що: №№ 43, 67, 926, 103, 156, М. Воробйов «Щавель я, щав­лик» (с. 79), №№ 187, 198, 199, 207, 248, 278, 290, 298, 307, 378, 389, 609-613, 766, 767, 930, 933-952, 649, 631, 632, 634, 999-1002, 1004, 1006, 1007, 1033, 1034, 694, 695, 865, 896, 900, 909.

1. Подвійні назви типу коза-дереза (№№ 614, 54, 24, 78, 1000, 1001, 65, 437).

2. Постійні епітети (прикметники) типу ясне сонце (№№ 166, 200, 201, 77, 410).

3. Поетизми (сло­ва-прикраси): зо­лотий, срібний (у значенні гар­ний) № 85, по­ляна (звичайно ка­жуть галявина) № 699, птиця (зви­чайно кажуть птах) № 110, когутик (звичай­но кажуть півень) № 142.

4. Слова-символи національної куль­тури: садок, ста­вок, верба, топо­лі, вітряк (№ 235), сопілка (№ 933, 946), гречка (№ 931), писанка (№ 969), соловейко (№ 115), жайворонок (№ 198), ластівка (№ 211), верба, калина, гай (№ 340), біла сороч­ка, явір, пиріжки (№ 1002). 5. Традиційні зачи­ни казок: Жив со­бі; Був собі; Жив колись на світі тощо.

Примітка: 3 українськими фольклорними творами ознайомлюємо у формі розповіді. Вступне, слово виховате­ля може бути таким: «Дітки! Ваші прапрабабусі та прапрадідусі, коли були маленькими, любили слухати таку ка-.-зочку (гратися в таку гру, відгадувати таку загадку) тощо. З авторськими творами української літератури ознайомлю­ємо приблизно так: «Дітки! Письменник Микола Вінграновський написав для вас ось такий віршик» або «Дітки, ось послухайте, яку казочку для вас склав письменник Ми­хайло Стельмах».

^ Старша група

Інсценування ху­дожніх творів. Пе­реказування казок, оповідань (з не­значною допомо­гою вихователя). Доповнення та ви­правлення неточностей, яких на­вмисне припустився вихователь у переказі відомого дітям твору. При­думування кінцівок до творів. Пояс­нення дітьми влас­них малюнків, ліп­лень-ілюстрацій до

художніх творів. Вивчення творів різних жанрів, у тому числі скоро­мовок, звуконаслі­дувальних мініа­тюр, небилиць-ні­сенітниць напа­м'ять. Розширення та активізація в мовленні художньо- виражальних засобів.

Примовлянки: с. 190-202. Колискові: №№ 423-430. Вірші, казки то­що: №№ 18, ЗО, 33, 46, 68,-126, 165, 213, 218, 240, 253, 272, 273, 302, 301, 308, 318, 324, 328, 336, 346, 352, 364, 371, 381, 385, 391 с. 207, 628, 629, 633, 634, 652, 656, 659, 661, 669, 674, 692, 780, 788, 821, 867, 869, 877, 904, 913, 922, 923, 931, 957, 959, 974, 983, 1007-1012, 1015, 1017-1019, 1035, 1042, казки М. Жука (с. 575, 577); №№ 733, 734, 801, 790-792, 808-810, 693,- 697, 720.

1. Подвійні назви типу думати -гада­ти:

№№ 23, 37, 204, 296, 1018, 1021, 999, 857.

2. Постійні епітети (прикметники) ти­пу сине море (№№ 346, 208, 292, 263, 155).

3. Поетизми (сло­ва-прикраси): колокільця (звичайно кажуть дзвоники) №№ 413, 293, па­рус (звичайно ка­жуть вітрило)

№ 345, неня (зви­чайно кажуть мама, мати) №№ 78, 768, горобейки

(звичайно кажуть горобці) № 834, білий (у значенні гарний) № 58,

файний (звичайно кажуть гарний) № 58, чічаний (зви­чайно кажуть гар -ний, як квітка, від слова чічка -квітка) № 58. 4. Слова-символи національної куль -тури: садок вишне­вий, хрущі (№ 222), жито, барвінок, васильок (№ 201), лелека (№ 656), рушник, глечик

(№ 374), виши­ванка (№ 377), трембіта (№ 395), козак (№ 788), степ, луг (№ 77), соняшник, сонях (№ 351), чорноб­ривці (№ 385).

Примітка: При переказуванні творів, особливо на­родних казок, вихователь допомагає дитині, пропонуючи вживати такі слова, характерні для зв'язної оповіді, як: і(й), та, та й, от, ось, ждали-ждали, іде та йде, од­ного разу та ін.

^ Підготовча група

Переказування творів (гуморески, казки, оповідання) за власним вибо­ром. Читання напам’ять віршів за гласним вибором. Заміна прямої мови персонажів не­прямою (сказав, що; попросив, щоб), розповіді від пер­шої особи — роз­повіддю від третьої (з допомогою ви­хователя). Вияв­лення дітьми по­милок, неточностей у переказі твору то­варишем. Допов­нення почутої роз­повіді. Характери­стика персонажів за діями, вчинками. Розрізнення звичай­них (реальних) та незвичайних (каз­кових) подій, пер­сонажів. Складан­ня власних казок, оповідань, загадок, небилиць. Вживан­ня у розповіді епі­тетів, порівнянь та інших художніх за­собів.

Примовлянки: с. 190-207. Колискові: №№ 416, 421, 427, 430. Вірші, казки: №№ 8, 19, Мар­ко Вовчок «Вед­мідь» (с. 20), №№47, 123, 146, 148, 177, 181, 193, 206, 216, 219, 230, 232, 250, 251, 256, 260, 264, 281, 289, 297, 302, 311, 321, 331, 334, 341, 352, 383, 384, 396, 400, 406, 448, 508, 533, 534, 548, 564, 568, 600, 620, 628, 635, 639, с. 253-254, №№ 657, 663, 671, 684, 693, 727, 728, 736, 747-757, 769, 773, 776, 778, 789, 797-800, 815, 893, 919, 928, 939, 948, 955, 958, 965, 985, 989, 1013, 1020-1022, 1027, 1028, 1031, каз­ки Лесі Українки (с. 290, 583), №№ 1036-1039, 1046-1049.

1. Подвійні назви типу

шапка-неви­димка (№№ 28, 87, 359, 37, 1014, 1023-1025, 1030, 94). 2. Постійні епітети (прикметники) ти­пу шовкова (тра­ва): №№471, 860, 83, 947, 476.

3. Поетизми: крас­ний (у значенні гарний) № 395, ру­чай (звичайно ка­жуть струмок) № 229, люля'ти (звичайно кажуть колисати) № 358, ябко (звичайно ка­жуть яблуко), вінойко (звичайно ка­жуть вінок), жовтейкий (звичайно кажуть жовтий) № 152.

4. Слова-знаки на­ціональної культури: волошки (№ 155), рожі, мальви (№ 873), пшениця, коровай (№ 597), Дніпро (№ 1035), віл (№ 564), жу­пан (№ 578), Січ Запорозька (№ 787), козак Мамай (№ 786), кобза, кобзар .(№ 935), вишня, вінок, са­док, дуда (№ 179). 5. Традиційні кін­цівки народних ка­зок: От вам казка,

а мені бубликів в'язка; От вони досі живуть та хліб жують тощо.

Примітка: При переказі творів, особливо народних ка­зок, вихователь допомагає дитині використовувати такі спеці­альні слова зв'язної оповіді, як: коли це, тоді, аж, ось; якось.


Таблиця З

Робота з розвитку мовлення

Завдання роботи з розвитку мовлення

Дидактичні ігри із залученням іграшок, побутових предметів, картин, книжкових ілюстрацій, лото, власних спостережень, сло­весних художніх творів тощо

^ Молодша група

Відпрацьовувати вимову звуків


Засвоїти назви дитинчат тварин та птахів, спільнокореневі слова


Спонукати вимовляти звуконаслідувальні слова {няв, гав)


Заохочувати називати ад­ресата звертання, вжива­ючи іменники у кличній формі


Привертати увагу до слів із суфіксами пест­ливості


Розвивати вміння кори­стуватися в мовленні сло­вами, що називають оз­наки та дії предметів, узгоджувати їх між со­бою


Вправляти у прийменників

Вживанні


«Чарівний мішечок», «Хто що любить?», «Впізнай на смак», «Що для кого?» (№№ 491, 493, 829)

«Пограємось у каченяток» (курчаток тощо) (№№ 131, 636, 455, 14, Т. Коломієць «Дощик» с. 155; № 120)


«Хто як говорить?», «Впіз­най, хто говорить» (№№ 149, 243, 121, 145)


«Поклич кицю», «Попроси ки­цю» (№№825, 139, 11, 487, 495)


«Скажи лагідно», «Як каже­мо, коли любимо?» {коник, маленький), «Поклич лагідно» (№№ 3, 493, 421, 59, 60, 62, 848, 459, 493)


«Який він, ведмідь?» {вели­кий), «Яка вона, мишка?» {маленька), «Яке воно, коше­ня?» {пухнасте), «Якого ко­льору чашка (відерце, м'яч)?», «Скільки ведмедиків» (цуке­рок, яблук)? {один-два-одне; багато), «Що вміє котик?», «Що зробив {-ла, -ло, -ли) півник? (курочка, курчатко; звірі)» (№№ 64, 124, 614, 616, 106, 863)


«Де хто сховався?» «Де хто живе?» «Куди покотився м'я­чик?», «Де ми спимо?» «Де гуляємо?» тощо.

^ Середня група

Формувати розуміння значення поняття слово, заохочувати його вживання


Звертати увагу дітей на слова, близькі за значен­ням (синоніми)


Звертати увагу дітей на слова, протилежні за зна­ченням (антоніми)


Ознайомити з багатоз­начними словами та із словами, що вимовля­ються однаково, але ма­ють різне значення (омо­німи)


Збагачувати мову дітей складними словами


Заохочувати малюків давати імена лялькам, іграшковим тваринам, птахам, орієнтуючись на українські культурні традиції


Спонукати використову­вати кличну форму імен­ників у звертаннях


Орієнтувати дітей на вживання дієслівних форм із словом хай {нехай), присвійних прикметників {зайчиків, мамин)


Збагачувати словник ді­тей епітетами, порівнян­нями і т. ін.

«Яким словом це називаєть­ся?» (опис ознак предмета, істоти, явища складає вихова­тель або загадує загадкою) (№ 516, 518, 524, 525, 528, 531-538, 546, 569, 603), «Скажи своє слово»


«Замінимо слово» {книга — лід (№ 58, 715), плаття — сук­ня (№824, 102), собака -пес (№ 35, 144), плигати — стрибати (№ 137)


«Скажемо навпаки» {лівий — правий (№ 113), великі — малі (№ 108), лягати — вставати (№ 449)


«Знайди таке, як у мене» (серед іграшок, малюнків то­що): гребінець (№ 79, 143, 527), шапка (№ 615, 595, 161), коник (86, 88); коса (2, 265), кувати (208, 844)


№№2 699, 121, 82, 831, 982


«Кого як назвемо?», «Хто схо­вався?», «Як зветься твоя улюб­лена лялька (ведмедик тощо) вдома?»: ведмідь ^ Чіпка, заєць Пилип, папуга Лаврик, кицька Мурка, лис /\енис, пес Кудлай, кіт Мацурик, корівка Красоль­ка, лялька Катруся тощо


«Поклич півника», «Попроси ведмедика», «Як спитав ко­тик?» (№№ 866, 766, 132, 323, 478)


«Що зробити ляльці Маринці?» {хай ляже, хай їсть — №№102, 178, 1002), «Чия це хатка?», «Чия мама?», «Чий тато?», «Чиї дітки?», (№№ 33, 197, 111, 67)

«Як можна гарно назвати зай­ця?» {зайчик-лапанчик, зай­чик -побігайчик), сонце {ясне сонечко). Див. додатки № 2, З

^ Старша група

Розвивати чуття рими


Вчити дітей добирати з допомогою вихователя слова, близькі за значен­ням (синоніми)


Добирати з допомогою вихователя слова, проти­лежні за значенням (ан­тоніми)


Створювати ігрові ситуа­ції з метою закріплення та розширення запасу багатозначних слів та слів, що однаково вимовля­ються, проте різні за значенням (омоніми)


Заохочувати характеризувати предмети, істот і навпаки — називати пред­мети, істоти за наведе­ними вихователем озна­ками, у тому числі за­гадками


Закріплювати , слова з узагальненим значенням


Розширювати і збагачувати словниковий запас


Розвивати інтерес до сло­вотвору


Заохочувати дітей утво­рювати дієслова від зву­конаслідувальних слів


Вправляти на творення та вживання назв ди­тинчат тварин та птахів і назв самок тварин та птахів


Пробуджувати бажання римувати слова


Спонукати складати власні речення


Розвивати уміння здога­дуватися про зміст неві­домої оповіді, складеної вихователем, чи худож­нього твору за назвою або ключовими словами (наприклад, літо, море, відпустка)


Активізувати словник «гарних слів» (худож­ньо - виражальних засобів). Викликати гидливе ставлення до «поганих слів»

«Чарівний годинник» (рухомі стрілки вказують на малюнки предметів, істот, назви яких римуються, як-от: кущ-хрущ, лисичка -синичка)


«Скажи інакше», «Скажи по-своєму»: лелека — бузько — чорногуз (№ 103, 102, 765), картопля-бараболя (№ 173), вирій — теплий край (№№ 291, 195, 364), гар­ний — гожий (№ 90)


«Скажи навпаки»: білий -чорний (№ 874), день — ніч (№ 714), тепло — холод (№ 257), одягатися — роз­дягатися (№ 902)


«Знайди (принеси, покажи) ще шапку {коника, гребінця то­що)»: (№№ 86, 88; 541, 573, 369; 235, 852; 40, 373); «Знайди (принеси, по­кажи) ще півника {ключа, косу тощо): №№ 46, 195; 1, 265; 323, 154


«Який він (вона, воно, вони)?», «Хто зараз прийде в гості?» (№№ 502, 511, 535, 536, 537, 544, 549, 557, 558, 578, 583), «Що подарувати зайчику (білці тощо)?» (№ 547, 524, 506, 545, 519, 527, 528, 569, 570, 571, 573, 581)


«Скажи одним словом» (гра з м'ячем), «Покажи це» (вихо­ватель називає слово узагаль­неного значення, діти показують зображення, іграшки, які можуть узагальнено називати­ся цим словом, на зразок овочі: огірки, помідори тощо)


«Вибери що до вподоби» (зо­браження на картках символів національної культури): дода­ток № 3; «Хто більше скаже гарних слів про маму» {мату­ся, неня, мамуся, любенька, дорогенька, золотенька тощо)


Впізнай смішне слово (за зраз­ком вихователя чи художнього твору): №№ 174, 95, 536, 537, 548, 103, 713


«Хто нявчить, а хто гавкає?» (№№ 835, 731, 283) .

«Дитсадок малят-звірят» (№ 662, 663, 89, 790, 668, 840, 207), «Допоможи малятам знайти свою маму» (№№ 828, 654, 879, 80)


«Впізнай схоже слово», «Ска­жи, як у віршику», «Добери своє схоже слово»: №№ 115, 213, 9, 865, 872, 849


«Скажи своє речення», «Живі слова» (кожна дитина наво­дить по одному слову, з яких утворюється речення; залуча­ється 3—4, рідше 5 дітей). Гра «Море» (с. 252)


«Про що буде мовитися?», «Як можна назвати віршик (оповідання, казочку)?»: №№ 838, 853, 69, 81, 164, 733


«Хто більше знає гарних слів» (змагання окремих дітей або команд), «Придумай заголовок для малюнка з гарним сло­вом». Див. додатки № 2, 3. Ігри «Квіти» (с. 238), «Пти­ці» (с. 235). Для ігор доби­рати слова — знаки національ­ної культури (додаток № 3)

^ Підготовча група

Поповнювати активний словник багатозначними словами, словами, що звучать однаково, але мають різне значення (омонімами), словами, близькими за значенням (синонімами), проти­лежними за значенням (антонімами)


Заохочувати давати іме­на тваринам, пташкам (іграшковим та живим), мотивуючи їх певними ознаками тварини чи пташки або власними уподобаннями


Вправляти дітей у тво­ренні слів


Створювати ігрові ситу­ації, що спонукають вживати прикметники та прислівники


Розвивати вміння вис­ловлюватися складними реченнями

«От як цікаво! Слова ніби од­накові, а означають різне»: ка­пелюх (№ 160), роги, ноги (№№ 590, 529, 575, 936), іти (№№ 227, 363), прихо­дити (№№ 961, 199). зуби (№№ 370, 977), серп (№№ 77, 398), виходити (№№ 857, 208), край (№№ 160, 780), «Як ще можна сказати?»: дзеркало, люстро (№№ 361, 374), звити — сплести (№ 705), заметіль — хуга — завірюха (№ 870); «Скажи на­впаки»: плакати — сміятися (№ 727), починати — кінча­ти (№ 747), старий — но­вий (№ 472), погано — гар­но (№ 798)


«Кому яке ім'я пасує» (Рябко — бо рябенький, Шурник — бо муркоче): №№ 49, 797, 809, "810, 811, 813, 1041, 1044


«Вигадай своє слово», «Вига­дай смішне слово» (за зраз­ком вихователя чи художнього твору): №№ 717, 625, 660, 602, 330, 929, 883, 128, 680, 686, 348, 905


Ігри «Фарби» (с. 249), «Мо­ре» (с. 252), №№ 252, 644, 638


Бесіди вихователя з дітьми, під час яких ставляться пи­тання із словами навіщо, ко­ли, чому, що спитав (ска­зав, знав, попросив) тощо


6440173517793248.html
6440256046710249.html
6440330593895915.html
6440505186956698.html
6440539886998154.html