ІХ. ТВОРЧА ЯЛОВІСТЬ МОСКВИНА - Видання четверте


^ ІХ. ТВОРЧА ЯЛОВІСТЬ МОСКВИНА


     Мос­ков­сь­ка лю­ди­на має слаб­ку моз­ко­ву сис­те­му.

    Академік І. Пав­лов

     Мос­ков­сь­кий на­род не має ані на­тя­ку на твор­чу здібність.

    Г. Ус­пен­сь­кий

     Мос­ков­сь­ка нація не да­ла жод­ної твор­чої ідеї.

    П. Ча­адаєв


^ ТВОРЧИЙ ДУХ


    Чому не кож­на освіче­на лю­ди­на мо­же на­пи­са­ти бо­дай сла­бень­ко­го вірша чи ство­ри­ти хоч якусь ме­лодію? Чо­му з ти­сяч лю­дей, що скінчи­ли кон­сер­ва­торії, ли­ше де­сят­ки ста­ють зна­ни­ми ком­по­зи­то­ра­ми? Чо­му се­ред де­сятків ти­сяч про­фе­сорів є ли­ше сотні справжніх на­уковців, дослідників, ви­нахідників? Чо­му се­ред со­тень ти­сяч політиків ба­чи­мо ли­ше де­сят­ки ве­ли­ких дер­жав­них мужів? Чо­му з мільйонів лю­дей з універ­си­тет­сь­кою освітою маємо ли­ше ти­сячі доб­рих пись­мен­ників? І нав­па­ки, чо­му ба­га­то геніальних творців світо­вої куль­ту­ри вий­ш­ли з ниж­чих верств суспіль­с­т­ва, час­то не ма­ючи освіти, не ма­ючи якоїсь до­по­мо­ги? Звідки творці світо­вої куль­ту­ри одер­жу­ва­ли свою си­лу? Твор­ча си­ла ви­яв­ляєть­ся ще в ди­тинстві. Ле­ся Ук­раїнка по­ча­ла віршу­ва­ти на сьомім році жит­тя. Ма­лень­кий Та­рас роз­маль­ову­вав шмат па­пе­ру,- го­лод­на, хо­лод­на, кріпаць­ка си­ро­та. Мільйо­ни ро­зум­них, спос­те­реж­ли­вих лю­дей щод­ня ба­чи­ли, як „тан­цює“ нак­рив­ка на по­су­дині, ко­ли ки­пить во­да. Та ли­ше в го­лові хлоп­ця Джіма Ват­та зро­ди­ла­ся дум­ка: „Та це ж - си­ла“. В цю хви­ли­ну й на­ро­ди­ла­ся па­ро­ва ма­ши­на, тоб­то ідея па­ро­вої си­ли, ідея ви­ко­рис­та­ти ту си­лу. Чо­му ж ця ідея не за­ро­ди­ла­ся в го­ло­вах ти­сяч ро­зумніших, спос­те­реж­ливіших за хлоп­ця, до­рос­лих лю­дей? Звідки Лесі, Та­ра­си­ки, Джіми одер­жу­ва­ли здатність ТВО­РИ­ТИ нові ідеї? Хто чи що дав ту си­лу лю­дям і то не всім, а ли­ше об­ран­цям? І хто виз­на­чає тих об­ранців?

    Дослідник при­ро­ди та її за­конів пе­ре­ко­нуєть­ся, що дос­ко­на­лу гар­монію мільярдів істот та ре­чей від бак­терії до пла­не­ти мог­ла сот­во­ри­ти ли­ше якась Най­п­ре­мудріша Пре­мудрість. Ії на­зи­ва­ють Бо­гом. У дос­ко­налій всесвітній гар­монії її Тво­рець виз­на­чив кож­но­му творінню своє місце. Лю­ди­на має роз­бу­до­ву­ва­ти свою куль­ту­ру і цивілізацію, щоб пізна­ти і ліпше ро­зуміти за­ко­ни сво­го Твор­ця і жи­ти так, аби не по­ру­шу­ва­ти всесвітньої гар­монії. Щоб усе ви­ко­ну­ва­ло своє приз­на­чен­ня, Тво­рець дає відповідні ор­га­ни, за­со­би, си­лу діяти так, а не інак­ше. І Всіх об’єднав у Всесвітню Гар­монію Бо­жес­т­вен­ної Кра­си.

    Відомо, що два рідні бра­ти не од­на­кові. Від са­мо­го по­чат­ку вид­но різни­цю вдачі, ро­зу­му, здібнос­тей, на­хилів. От­же, навіть діти однієї ма­тері чи бать­ка на­род­жу­ють­ся не­од­на­кові. От­же, ви­раз „врод­жені здібності“ є гли­бо­ко прав­ди­вим. Од­на­че, Бог дав лю­дині і вільну во­лю. Лю­ди­на вже са­ма виз­на­чає, як з врод­же­них здібнос­тей ско­рис­та­ти­ся: на доб­ро лю­дям і собі, чи на зло, а мо­же і не ви­яв­ля­ти, за­нед­ба­ти дані їй Бо­гом здібності. Але як по­яс­нив нам Син Бо­жий, за злов­жи­ван­ня і за­нед­бан­ня да­них здібнос­тей Бог ка­рає. „Ко­му більше да­но, з то­го більше й ви­ма­га­ти­меть­ся“,- ка­же за­кон Бо­жий. Не на зле, а на доб­ре дає Бог здібності лю­дині. По­нят­тя „тво­ри­ти“ оз­на­чає не ли­ше бу­ду­ва­ти, ро­би­ти, пра­цю­ва­ти, здійсню­ва­ти, ви­ко­ну­ва­ти і т. п., си­нонімом „тво­ри­ти“ є „на­род­жу­ва­ти“. Тим-то й ка­же­мо: „на­ро­ди­ла­ся ідея“, „на­ро­ди­ла­ся дум­ка“. От­же, тво­ри­ти - це по­ро­ди­ти щось та­ке, чо­го ще не існу­ва­ло. Будівничі цивілізації бу­ду­ють з ма­теріалу, що вже існує. Творці ж куль­ту­ри му­сять ство­ри­ти но­ву ІДЕЮ, тоб­то те, що досі не існу­ва­ло. Це - чу­до. А чу­до мо­же тво­ри­ти якась НАД­ЛЮД­СЬ­КА си­ла. Мікрос­копічній по­ро­шинці у всесвіті - лю­дині не­си­ла тво­ри­ти чу­да. І справді, всі ве­ликі творці світо­вої куль­ту­ри: по­ети, пись­мен­ни­ки, му­зи­кан­ти, ма­лярі, скуль­п­то­ри, на­уковці-дослідни­ки, ви­нахідни­ки - всі во­ни свідчать у своїх життєпи­сах, що тво­ри­ли во­ни ЛИ­ШЕ тоді, ко­ли при­хо­ди­ло до них НАТ­Х­НЕН­НЯ. Не зна­ти звідки приліта­ли до їхньої свідо­мості нові ідеї, нові дум­ки, нові прек­расні об­ра­зи, не­чу­ва­на ще ме­лодія. Ніби хтось нез­ри­мий сто­яв за пле­чи­ма і підка­зу­вав. За та­ких хви­лин ру­ка пись­мен­ни­ка чи ком­по­зи­то­ра лед­ве всти­га­ла за­пи­су­ва­ти. Во­ни свідчать та­кож, що ко­ли не бу­ло нат­х­нен­ня, ли­ше мар­ну­ва­ли го­ди­ни, дні, тижні, місяці, нічо­го не ство­рив­ши. На­уковці, ви­нахідни­ки та­кож свідчать, що якось рап­то­во (ча­сом у сні) розв’яз­ка са­ма при­хо­ди­ла до го­ло­ви, і во­ни ха­па­ли­ся її за­пи­са­ти, до­ки не „відлетіла“.

    Незаперечним істо­рич­ним фак­том є те, що ве­ликі творці куль­ту­ри бу­ли гли­бо­ко по­бож­ни­ми людь­ми. По­божність - не тільки ви­ко­нан­ня цер­ков­них об­рядів. Це той стан душі, що по­род­жує не­пе­ре­бор­ний по­тяг до всього ви­со­ко­го, ве­ли­ко­го, кра­си­во­го, що охоп­лює сло­во „Бог“. Щи­ра (ча­сом і не вис­лов­ле­на) мо­лит­ва - це ЄДНАН­НЯ люд­сь­кої душі з тим ве­ли­ким, ви­со­ким. „Гли­бо­ка віра в Бо­га і щи­ра мо­лит­ва зас­по­коює нер­ви і три­во­гу, про­га­няє страх і жур­бу, по­бо­рює все те, що спри­чи­няє по­ло­ви­ну всіх хво­роб тіла, ро­зу­му і душі. Гли­бо­ко щи­ра, по­бож­на лю­ди­на ніко­ли не ма­ла нер­во­вих чи ро­зу­мо­вих хво­роб. Всі мої по­над 35-річні пацієнти зах­воріли ли­ше то­му, що втра­ти­ли віру в Бо­га. Ті, що по­вер­ну­ли­ся до Бо­га - виліку­ва­ли­ся. Ті, що не по­вер­ну­ли­ся - не виліку­ва­ли­ся“164.

    Інший лікар підтвер­д­жує: „Мо­лит­ва - це си­ла та­ка ж ре­аль­на, як і зем­ний маг­не­тизм. У своєму лікар­сь­ко­му досвіді я ба­чив чи­ма­ло лю­дей, яким не по­мог­ли жодні ліки, а виліку­ва­ла щи­ра мо­лит­ва. Подібно до радію, мо­лит­ва є дже­ре­лом сна­ги (енергії). По­бож­на лю­ди­на, мо­ля­чись, звер­таєть­ся до не­ви­чер­п­но­го дже­ре­ла сна­ги - до Бо­га, щоб по­си­ли­ти свою ос­лаб­лу. Вірю­чи в те дже­ре­ло - в Бо­га, лю­ди­на по щирій мо­литві справді по­чу­ваєть­ся сильнішою, здо­ровішою і то не ли­ше ду­шев­но, а й фізич­но. Так мо­лит­ва мо­же виліку­ва­ти (і ча­сом виліко­вує) навіть і фізичні хво­ро­би, а ду­шевні та ро­зу­мові - на­пев­но. Са­моз­ро­зуміло, вилікує ли­ше ду­же щи­ра мо­лит­ва. Ми, лікарі, не вва­жаємо ліку­ван­ня мо­лит­вою за чу­до“165.

    Творчість - не що інше, як мо­лит­ва, злет душі до прад­же­ре­ла її си­ли - до її Твор­ця. Наші т. зв. „шев­чен­коз­навці“, влас­не, НЕ зна­ли Т. Шев­чен­ка. Во­ни ро­ка­ми досліджу­ва­ли все в житті по­ета, аж до дрібниць йо­го спроб оже­ни­ти­ся, але дже­ре­ла йо­го про­ро­чої си­ли не змог­ли збаг­ну­ти, бо самі жи­ви­ли­ся іде­ями ма­теріалістич­но­го світог­ля­ду. Гли­би­ну Шев­чен­ко­вої по­бож­ності прос­таць­ки по­яс­ню­ва­ли впли­вом се­ла, чи­тан­ням цер­ков­них кни­жок то­що. Щой­но Д. Дон­цов по­ка­зав нам справ­ж­нь­ого Та­ра­са-Про­ро­ка, вка­зав­ши на са­ме дже­ре­ло без­с­мер­т­ної йо­го си­ли в на­шо­му на­роді166.

    Той, хто відки­дає Бо­га, ви­ки­дає зі своєї душі все Бо­жес­т­вен­не, на­сам­пе­ред - ВІРУ. А віра - кри­ла душі. Без неї ду­ша не мо­же по­ли­ну­ти в не­бо, в без­меж­не цар­с­т­во Ду­ху; жа­люгідно бор­саєть­ся, ли­ше на­ма­га­ючись тво­ри­ти. А з по­рож­нь­ого не наллєш. По­рож­ня, БЕЗ­БОЖ­НА ДУ­ША - ЯЛО­ВА. Це і ба­чи­мо у мос­к­винів. На­ве­де­мо кілька прик­ладів.

    Московські емігран­ти, та й де­які наші, по­яс­ню­ють твор­чу безплідність, яловість в СРСР бра­ком сво­бо­ди твор­чості. Це, зви­чай­но, невіглас­т­во. Мос­ковські пись­мен­ни­ки, митці, на­уковці та ті, хто слу­гує Москві, ма­ють у СРСР найліпші умо­ви для твор­чості (ли­ше мос­ков­сь­кої). Одер­жу­ють плат­ню, ча­сом більшу за міністер­сь­ку. Всі ви­дав­ниц­т­ва - дер­жавні, от­же, пла­тить їм дер­жа­ва. Ли­ше за три ро­ки (1955-1958) дер­жа­ва да­ла до т. зв. Літе­ра­тур­но­го фон­ду 237 млн. рублів. За гроші фон­ду збу­до­ва­но 15 бу­динків твор­чості, на ут­ри­ман­ня яких вит­ра­чаєть­ся 4 млн. рублів що­ро­ку. По­чат­ку­ючим пись­мен­ни­кам зап­ла­че­но 3,5 млн. рублів. „Творчі відряд­жен­ня“ одер­жа­ли 4 ти­сячі 200 пись­мен­ників, а во­но оп­ла­чуєть­ся по 50 рублів на день. Пись­мен­ни­ки ма­ють власні (ли­ше для них) поліклініки, щорічний відпо­чи­нок на ку­рор­тах, ма­ють власні бу­дин­ки, ав­то, гроші в бан­ку167. Єди­не об­ме­жен­ня - не кри­ти­ку­ва­ти лад в СРСР, КПРС. Мос­ков­сь­ка куль­ту­ра домінує. В СРСР ви­да­но і пе­ре­ви­да­но творів ста­рих і но­вих мос­ков­сь­ких пись­мен­ників, пе­рек­ла­де­но з чу­жих мов, ви­да­но слов­ників, на­пи­са­но на­уко­вих праць про мос­ков­сь­ку мо­ву, про­ве­де­но на­уко­вих досліджень мос­ков­сь­кої історії, гос­по­дар­с­т­ва і т. п. за ос­танні 50 років більше, ніж за всі по­пе­редні.

    За та­ких спри­ят­ли­вих об­с­та­вин мос­ковські пись­мен­ни­ки не ство­ри­ли нічо­го не­пе­ресічно­го. Це сто­суєть­ся й інших га­лу­зей куль­ту­ри. Навіть у техніці не да­ли жод­ної ве­ли­кої ідеї. Що ма­ють - або вик­ра­ли в іно­земців, або ство­ри­ли не­мос­к­ви­ни, як от Пет­ро Ка­пи­ця, який збу­ду­вав пер­ший в СРСР атом­ний ре­ак­тор. Навіть не в СРСР, а в Англії, звідки йо­го при­вез­ли до Мос­ков­щи­ни ра­зом з П. Ка­пи­цею. Перші ра­кетні дви­гу­ни в СРСР збу­ду­вав 1957 ро­ку ук­раїнець (з Жи­то­мир­щи­ни) Сергій Ко­роль­ов (до прізвищ ба­гать­ох ук­раїнців у Мос­ков­щині до­даєть­ся кінцівка „ов“). Ав­то­будівель­ну про­мис­ловість у СРСР роз­бу­ду­ва­ли іно­земці: німецькі інже­не­ри та май­с­т­ри по­ча­ли 1921 ро­ку ви­роб­ля­ти там бронь­ови­ки, італійські 1928 ро­ку - ван­тажні ав­то­мобілі. Аме­ри­ка­нець Г. Форд по­чав 1929 ро­ку бу­ду­ва­ти свої ав­то­ма­ши­ни в Ниж­нь­ому Нов­го­роді.

    Московщина вит­ра­чає мільйо­ни зо­ло­тих рублів на купівлю різних ма­шин за кор­до­ном, скажімо в Англії - елек­т­рон­них при­ладів до ра­кет на 6 млн. фунтів стерлінгів. Ку­пує ус­тат­ку­ван­ня до ве­ли­ких підприємств. Ли­ше за три ро­ки (1961-1963) Мос­ков­щи­на ви­вез­ла до Євро­пи зо­ло­та на 885 мільйонів до­ларів.

    Творчу яловість мос­к­винів ба­чи­мо й у вільно­му світі. Ук­раїнці-емігран­ти без будь-якої до­по­мо­ги, ли­ше на по­жер­т­ви робітників та фер­мерів, ство­ри­ли у США більше, ніж мос­к­ви­ни з аме­ри­кан­сь­кою до­по­мо­гою. Зга­да­ти хоч би Ук­раїнсь­кий На­род­ний Со­юз з йо­го куль­тур­ною діяльністю. А це мільйон­не то­ва­рис­т­во ство­ри­ли і роз­бу­ду­ва­ли навіть не інтеліген­ти, а зви­чайні прості робітни­ки та се­ля­ни. Більша час­ти­на інтелігенції прий­ш­ла до Со­юзу аж по 1948 р. Ук­раїнці-пе­ре­се­ленці ма­ють власні ви­дав­ниц­т­ва, ча­со­пи­си, шко­ли, куль­турні то­ва­рис­т­ва, на­бу­ду­ва­ли на сотні мільйонів до­ларів своїх цер­ков, бу­динків то­що.

    Українських дітей, які одер­жу­ють в аме­ри­кан­сь­ких шко­лах най­вищі на­го­ро­ди та сти­пендії, мож­на ра­ху­ва­ти на ти­сячі. Ук­раїнців за по­ход­жен­ням є ба­га­то се­ред про­фе­сорів в універ­си­те­тах, на­уковців у дослідних ус­та­но­вах. А це за тієї умо­ви, що ук­раїнофілів се­ред аме­ри­канців на­ба­га­то мен­ше, ніж мос­к­вофілів.

    Прикладів мос­ков­сь­кої твор­чої яло­вості мож­на на­во­ди­ти безліч - як у ду­ховній, так і в ма­теріальній діяльності, як мас­ш­таб­них, так і на по­бу­то­во­му рівні, як це спос­теріга­ли ок­ремі пись­мен­ни­ки. Гліб Ус­пен­сь­кий роз­повідав про од­не мос­ков­сь­ке се­ло, го­лов­ним при­бут­ком яко­го був про­даж сіна. По до­розі до міста бу­ла не­ве­ли­ка ба­юра, отож во­зи­ти сіно на про­даж мож­на бу­ло ли­ше взим­ку, ко­ли те бо­ло­то за­мер­з­не. Але се­ля­ни пот­ре­бу­ва­ли гро­шей ще до зи­ми і то­му про­да­ва­ли сіно місце­вим гли­та­ям за 5-10 коп. за пуд. Гли­таї про­да­ва­ли йо­го взим­ку у місті за 30-40 коп. Се­ло мог­ло на­си­па­ти до­ро­гу че­рез те баг­но спільни­ми си­ла­ми за 2-3 дні. Не ро­би­ло цього за де­сят­ки років, а відда­ва­ли сіно гли­та­ям за півдар­ма. Аж на­решті якийсь на­чаль­ник зас­т­ряг у то­му бо­лоті, роз­гнівав­шись, на­ка­зав се­лові на­си­па­ти до­ро­гу. Тоді на­си­па­ли168.

    Московський інтелігент пи­ше: „Мені ду­же спо­до­бав­ся на­чаль­ник поліції за те, що під час по­жежі він дав мені доб­ро­го сту­са­на в по­ти­ли­цю, щоб я не сто­яв, а по­ма­гав га­си­ти“169.

    Глибоко без­бож­ниць­кий мос­ков­сь­кий на­род поз­бав­ле­ний твор­чо­го ду­ху. У всіх ца­ри­нах куль­ту­ри і цивілізації тво­ри­ли в мос­ковській імперії не­мос­к­ви­ни. В старій (Брок­га­уза і Еф­ро­на) і навіть у вкрай сфаль­шо­ваній ра­дянській ен­цик­ло­педії знай­де­те ти­сячі прізвищ творців мос­ков­сь­кої куль­ту­ри. Се­ред них пе­ре­важ­на більшість - не­мос­ковські. Навіть ті, хто ма­ють мос­ковські, ви­яв­ля­ють­ся не­мос­к­ви­на­ми чи напівмос­к­ви­на­ми, ко­ли досліди­ти їхній ро­довід. Т. зв. „рус­скую“ куль­ту­ру тво­ри­ли пушкіни, го­голі, лєрмон­то­ви, бор­т­нянські, чай­ковські, глінки, брю­ло­ви, бо­ро­ви­ковські, ве­неціано­ви і т. п. Во­ни тво­ри­ли і са­му мос­ков­сь­ку мо­ву. Мос­ков­сь­ка мо­ва - міша­ни­на фінських, та­тар­сь­ких, ук­раїнсь­ких, німець­ких, фран­цузь­ких мов­них еле­ментів. Ка­же­мо НЕ про міжна­род­ну технічну та су­то на­уко­ву терміно­логію. Йдеть­ся про слов­ник зви­чай­них, що­ден­них слів, про гра­ма­ти­ку та син­так­сис, про дух і ду­шу мо­ви.

    Самі мос­к­ви­ни виз­на­ють: „Всю мос­ков­сь­ку дер­жавність і куль­ту­ру, від Рю­ри­ка по­чи­на­ючи, тво­ри­ли не­мос­к­ви­ни. Вся на­ша мос­ков­сь­ка історія - це ж суцільне „зак­ли­кан­ня ва­рягів“. А ми, мос­к­ви­ни, знаємо ли­ше руй­ну­ва­ти“170.

    Натомість мос­к­ви­ни роз­д­му­ху­ють міфи про своїх ви­дат­них істо­рич­них осіб. Всіма за­со­ба­ми і спо­со­ба­ми. Як от про „геніальність“ В. Леніна. Мов­ляв, він був тво­рець но­вих ідей, но­во­го ла­ду, но­во­го жит­тя. Став­лять В. Леніна ви­ще навіть за К. Мар­к­са. Навіть історію поділи­ли на дві до­би: до­ленінсь­ку і по­ленінсь­ку, до­жов­т­не­ву і по­жов­т­не­ву (до 1917 ро­ку поділя­ли на до­пет­ров­сь­ку і після­пет­ров­сь­ку). Йо­го гло­рифікацію зро­би­ли та­кою гуч­ною, що навіть не­мос­к­ви­ни повіри­ли в „геніальність“ літе­ра­тур­но­го плагіато­ра. Навіть побіжний пе­рег­ляд пи­сань В. Леніна до­во­дить, що йо­го влас­них ідей там мен­ше, ніж за­по­зи­че­них. Те­ма „В. Ленін - плагіатор“ ва­жить на цілу ди­сер­тацію. Про рівень куль­тур­ності В. Леніна свідчить йо­го влас­на жінка: ро­ман М. Чер­ни­шев­сь­ко­го - до­сить примітив­ний, вузь­ког­ляд­ний - В. Ленін ува­жав за ше­девр світо­вої літе­ра­ту­ри з та­ки­ми гли­бо­ки­ми дум­ка­ми, що їм, мов­ляв, не дорівню­ють дум­ки світо­вих філо­софів171. „Геніальність“ В. Леніна цілком ви­яви­ла­ся в йо­го кни­жечці „Дер­жа­ва і ре­во­люція“, в якій ствер­д­жуєть­ся та­ке: робітни­ча дер­жа­ва зап­ро­ва­дить зброй­ною си­лою залізну дис­ципліну. Спи­ра­ючись на неї, ми, робітни­ки, обер­не­мо дер­жав­них уря­довців, інже­нерів на ви­ко­навців на­ших на­казів. Робітни­ки бу­дуть їхніми на­чаль­ни­ка­ми і бу­дуть їх най­ма­ти і ви­га­ня­ти за своєю впо­до­бою. Всі во­ни одер­жу­ва­ти­муть та­ку са­му плат­ню, що й прості робітни­ки. Та­кий лад приз­ве­де до то­го, що пос­ту­по­во зник­нуть усі уря­довці, всі інже­не­ри, а їхні обов’яз­ки ви­ко­ну­ва­ти­муть самі робітни­ки за чер­гою172. Та навіть і ця де­ма­гогія В. Леніна є літе­ра­тур­ною крадіжкою. Те са­ме го­во­рив П. Тка­чов у своїх відоз­вах до на­ро­ду173. П. Тка­чов пи­сав: „т. зв. шлях мир­них ре­форм, мир­но­го пос­ту­пу є най­нездійс­ниміша утопія, що її лю­ди ви­га­да­ли, щоб зас­по­коїти своє сумління і прис­па­ти спра­ву виз­во­лен­ня робітниц­т­ва з капіталістич­но­го яр­ма“174. Та­ке - сло­во в сло­во - пи­сав і В. Ленін. П. Тка­чов ра­див ре­во­люціоне­рам погіршу­ва­ти жит­тя робітників, щоб їм ур­вав­ся тер­пець, і во­ни зро­би­ли ре­во­люцію. В. Ленін пи­сав: „У що гіршо­му стані опи­нить­ся робітниц­т­во, то ліпше для ре­во­люції“. П. Тка­чов не­на­видів се­лян­с­т­во, вва­жав йо­го за ху­до­бу, що далі своєї стайні не мо­же і не хо­че ба­чи­ти світу. В. Ленін на­зи­вав се­лян ба­ра­на­ми, а їхнє жит­тя ідіотським. „Ро­зум­на лю­ди­на не знай­де в мар­к­сизмі нічо­го, що мо­же за­пе­ре­чи­ти“,- пи­сав П. Тка­чов. В. Ленін пов­то­рив те сло­во в сло­во. С. Нєчаєв пи­сав: „Мо­раль­ним є все, що до­по­ма­гає ре­во­люції“175. В. Ленін пов­то­рив це дослівно. Удер­жав­лен­ня землі і про­мис­ло­вості, гра­бу­нок цер­ков, глум­ли­ву па­родію на ви­бо­ри, дес­по­тич­ний, жор­с­то­кий, цен­т­ралізо­ва­ний уряд, ав­ток­ра­тич­но ве­де­на вож­дем партія-ор­ден і т. п.- всі ці ідеї про­па­гу­вав М. Чер­ни­шев­сь­кий 1862 ро­ку176.

    Духовними пред­ка­ми В. Леніна бу­ли не ли­ше П. Тка­чов, С. Нєчаєв, М. Чер­ни­шев­сь­кий, М. Ба­кунін та інші ре­во­люціоне­ри, а й Іван ІV, Пет­ро І, Ка­те­ри­на ІІ, Ми­ко­ла І, О. Аракчєєв, Г. Поть­омкін, А. Хо­мя­ков, Ф. Тют­чев, М. Кат­ков і т. п. Від них В. Ленін ус­пад­ку­вав ду­хов­ний, іде­ологічний і політич­ний капітал мос­ков­с­т­ва. І слід виз­на­ти, що доб­ре ним роз­по­ря­див­ся, приніс Мос­ков­щині ве­ликі дивіден­ди. Ли­ше на­вер­бо­вані ним мільйо­ни мос­ков­сь­ких патріотів-не­мос­к­винів у всьому світі да­ли Мос­ков­щині більше, ніж її зо­ло­то.

    Можливо, як ні в чо­му іншо­му, нез­датність мос­к­винів ви­яв­ляєть­ся в на­род­но­му гос­по­дарстві. Дер­ж­п­лан у Москві і йо­го відділен­ня в рес­публіках, нап­рик­лад, скла­да­ють ка­лен­дар поль­ових робіт. Виз­на­ча­ють, скільки і яких куль­тур сіяти, як і ко­ли ора­ти, жа­ти, мо­ло­ти­ти. Виз­на­ча­ють те кож­но­му най­мен­шо­му кол­гос­пові. Виз­на­ча­ють навіть, скільки має вро­ди­ти. Кол­госп усі ро­бо­ти му­сить по­чи­на­ти і кінча­ти за „графіком“, тоб­то у виз­на­чені дні. На­че не існує до­що­вих днів, по­сух, гра­ду, бу­ревію. Не вро­дить зап­ла­но­ва­не, відби­ра­ють у кол­гос­п­ників усе до ос­тан­ньої зер­ни­ни, за­суд­жу­ючи їх на го­лод­ну смерть, як бу­ло 1921, 1933, 1946, 1956, 1963 років у ве­ли­ких розмірах, а в мен­ших відбу­ваєть­ся що­ро­ку. Як про­ро­ку­вав Сал­ти­ков-Щедрін сто років то­му: „Там, де бу­ли ве­селі се­ла та ла­ни пше­ниці, за­ли­шив­ся са­мий „по­ря­док“. Чим більше то­го „по­ряд­ку“, тим більше без­лад­дя. „По­ча­ла­ся сівба, а на по­ле не ви­вез­ли й по­ло­ви­ни зап­ла­но­ва­них доб­рив. Тре­ба сіяти, а насіння не­ма, бо в осінніх звітах заз­на­че­но, що є насіння, а на­весні ви­яви­ло­ся, що во­но зог­ни­ло. Тре­ба вез­ти на по­ле гній, тре­ба ора­ти, сіяти, тре­ба жа­ти, а сівал­ки, жни­вар­ки, ком­бай­ни, трак­то­ри сто­ять розібрані в май­с­тер­нях, че­ка­ючи ре­мон­ту, бо зап­час­тин не прис­ла­ли. А вже відре­мон­то­вані сто­ять у полі не­ру­хомі, бо зно­ву по­ла­ма­ли­ся. В одній ли­ше Пол­тавській об­ласті сто­ять по­над ти­ся­чу невідре­мон­то­ва­них трак­торів“177.

    Український на­род зай­маєть­ся зем­ле­роб­с­т­вом що­най­мен­ше 5 ти­сяч років. Мос­ков­сь­кий - від ІХ ст., ко­ли прий­ш­ли ук­раїнські цивіліза­то­ри з Києва. Ук­раїнці ко­рис­ту­ва­ли­ся плу­гом ще до ІХ ст. Мос­ков­сь­кий уряд по­са­див у XVI­II ст. на Харківщині кілька сіл мос­к­винів. Во­ни дря­па­ли зем­лю со­хою ще й у ХХ ст. Га­зе­ти СРСР пи­шуть, що в самій ли­ше РРФСР сто­ять 400 ти­сяч неп­ри­дат­них до ро­бо­ти сільсько­гос­по­дар­сь­ких ма­шин.

    Мільйони се­лян у СРСР мар­ну­ють мільяр­ди ро­бо­чих днів че­рез без­лад­дя керівниц­т­ва. До 1917 р. про­дук­тивність се­лян­сь­кої праці ста­но­ви­ла 32 кг зер­на за один ро­бо­чий день. У СРСР, у ме­ханізо­ва­них кол­гос­пах, 12 кг, тоб­то на 266 % мен­ша, хоч кол­гос­п­ни­ки пра­цю­ють на 80 % дов­ше, ніж пра­цю­ва­ли до 1917 р.

    Держплан виз­нав най­к­ра­щим тра­вопіль­ний спосіб проф. В. Вільям­са. Проф. Д. Прянішніков кри­ти­ку­вав тра­вопілля, на­уко­во довівши, що про­сап­ний спосіб под­воїв вро­жаї в Європі. В. Вільямс був чле­ном КПРС, а Д. Прянішніков - без­партійний. Д. Прянішніко­ва усу­ну­ли з по­са­ди. Уряд у 1930-і ро­ки ви­ни­щив фахівців, які поділя­ли пог­ля­ди Д. Прянішніко­ва. Врешті змен­шен­ня ви­роб­ниц­т­ва зер­на, м’яса, мо­ло­ка, яєць то­що на­решті при­му­си­ло уряд СРСР виз­на­ти про­сап­ний спосіб.

    М. Хру­щов на­ка­зав 1954 ро­ку зо­ра­ти мільйо­ни гек­тарів цілин­них зе­мель, не тур­бу­ючись тим, чи це мож­ли­во. На­каз мов­ч­ки ви­ко­ну­ва­ли. Плугів не вис­та­ча­ло, ора­ли ду­же мілко навіть яло­вий пісок. Заб­рак­ло доб­рив, жни­ва­рок, тран­с­пор­ту. Наслідок - зібра­ли ли­ше 30 % від зап­ла­но­ва­но­го. Так 572 ка­зах­с­тан­сь­ких рад­госпів ут­ра­ти­ли 1962 ро­ку 250 млн. рублів. Ще більша біда прий­ш­ла, ко­ли бу­ревії зме­ли ор­ний шар. Од­не сло­во, спла­ну­ва­ли так, як пи­сав сто років то­му Сал­ти­ков-Щедрін. Знавці по­пе­ред­жа­ли, що в Ка­зах­с­тані не мож­на стільки ора­ти, бо вітер зме­те зо­ра­ну зем­лю. Їх не слу­ха­ли. Зо­ра­ли навіть па­со­ви­ща та сіно­жаті, і ли­ше в одній об­ласті (Пав­ло­дарській) зги­ну­ло 1962 ро­ку з го­ло­ду: 18 ти­сяч ху­до­би і 32 ти­сячі овець, а 1963 ро­ку ще 26 ти­сяч ху­до­би і 102 ти­сячі овець178. Подібне гос­по­да­рю­ван­ня при­та­ман­не мос­к­ви­нам. У XVI­II ст. Пет­ро І на­ка­зав при­вез­ти до Мос­ков­щи­ни де­сят­ки ти­сяч тон­ко­рун­них овець з Бу­ха­ри на розплід. Нез­виклі до мо­розів вівці по­дох­ли.

    Перший сек­ре­тар КП Ка­зах­с­та­ну М. Бе­ляєв по­яс­ню­вав на пле­нумі ЦК КПРС у грудні 1959 р. нев­ро­жаї в Ка­зах­с­тані тим, що прис­лані по­се­ленці тіка­ють, бо не­має тут жит­ла, во­ди, харчів, бра­кує доб­рив, тран­с­пор­ту, а до еле­ва­торів вез­ти да­ле­ко. Роз­лю­че­ний Хру­щов кри­чав: „Ні, вро­жай був доб­рий, але по­ло­ви­ну зо­ра­ної землі не засіяли. Під снігом ли­ши­ли на ко­рені 1618 ти­сяч га, бо 18 ти­сяч трак­торів сто­яли нес­п­равні. На жни­вах прос­то­юва­ли 32 ти­сячі ком­байнів, 21 ти­ся­ча ван­таж­них ав­то­ма­шин, 11 ти­сяч жни­ва­рок, а місце­ва вла­да нічо­го не зро­би­ла, щоб не до­пус­ти­ти цього“179.

    Московщина виз­на­ла, що не­вигідно сіяти зер­нові в Ка­зах­с­тані навіть за уро­жай­них років, бо 80 % землі тут так засмічені вівсю­гом та осо­том, що не по­вер­таєть­ся насіння180. На цілинні землі вит­ра­че­но бу­ло 6,7 мільяр­да руб. до­дат­ко­во, крім зви­чай­них зат­рат. Ли­ше за два ро­ки (1954-1955) Мос­ков­щи­на ви­вез­ла до Ка­зах­с­та­ну з УРСР 200 ти­сяч мо­лоді (60 % ви­пус­к­ників ВУЗів), 80 ти­сяч ком­байнів, 60 ти­сяч ван­тажівок, 200 ти­сяч трак­торів то­що181. Мос­ков­сь­кий план - за­се­лю­ва­ти цілинні землі мо­ло­ди­ми ук­раїнця­ми, не да­ва­ти їм там ук­раїнсь­кої шко­ли, пре­си, пош­та не над­си­лає там­тешнім ук­раїнцям ча­со­пи­си, жур­на­ли, книж­ки з Ук­раїни. Навіть зви­чай­но­го сільсько­го те­ат­ру ук­раїнсь­ко­го не доз­во­ля­ють. Так гос­по­дар­сь­ка не­до­лугість поєднуєть­ся з ан­ти­ук­раїнсь­кою політи­кою Мос­к­ви, здійсню­ючи діла і мрії своїх по­пе­ред­ників. З мос­ков­сь­ких же дже­рел мож­на без кінця на­во­ди­ти фак­ти мос­ков­сь­кої твор­чої яло­вості, нез­дар­ності. В СРСР про­ро­ку­ва­ли ще 1929 ро­ку: „Не­ма сумніву, що СРСР за яки­хось три ро­ки ста­не од­ною з най­хлібніших, як­що не най­хлібнішою, країною в світі“182. Нас­туп­ний вождь 24 ро­ки пізніше (1953) за­пев­няв усіх: „За три ро­ки все на­се­лен­ня СРСР бу­де за­без­пе­че­не хар­ча­ми повністю“183. Че­рез 10 років (1963 р.) той са­мий Хру­щов ку­пу­вав за кор­до­ном 14,5 мільйо­на тонн пше­ниці.

    Порівняно з 1913 р. в СРСР 1954 ро­ку ви­роб­ниц­т­во про­дуктів зем­ле­роб­с­т­ва збільши­ло­ся ли­ше на 15 %, тоб­то на 0,4 % річно184. Але ж за ті 40 років сільське гос­по­дар­с­т­во одер­жа­ло но­вої техніки на мільяр­ди рублів. Кількість аг­ро­номів, ве­те­ри­нарів по­де­ся­те­ри­ла­ся, в ба­га­то разів збільши­ла­ся кількість штуч­них доб­рив, ви­ве­де­но вро­жайніші сор­ти і т. п. А уро­жайність землі в СРСР ЗМЕН­ШИ­ЛА­СЯ на 5,5 %. У роз­ра­хун­ку на од­ну лю­ди­ну про­дукції змен­ши­ло­ся на 16 %185.

    Хоча війна 1914-1917 рр., а потім мос­ков­сь­ко-ук­раїнсь­ка, пізніший бе­зог­ляд­ний гра­бу­нок мос­к­ви­на­ми заб­ра­ли мільйо­ни голів ху­до­би в Ук­раїні, про­те ще в 1928 р. порівня­но до 1913 р. збільши­ло­ся її по­голів’я в Ук­раїні на 14,4 %: корів - на 15,3 %, сви­ней - на 20,4 %, овець - на 19 %. Пе­ре­ра­хо­ву­ючи за умов­ним міри­лом, всього по­голів’я в СРСР 1955 р. на 9,3 мільйо­на голів ста­ло МЕН­ШЕ, ніж 1928 р. Са­мих ли­ше корів - на 28,4 %. Навіть за два ро­ки - від 1960 до 1962 рр. змен­ши­ло­ся ви­роб­ниц­т­во зер­на на 18 %, м’яса - на 27 %, кар­топлі - на 50 %186.

    Планувалося збільши­ти у 3-ій п’ятирічці сільсько­гос­по­дар­сь­кої про­дукції на 10,4 % що­ро­ку, а збільши­ло­ся 1938-1940 рр. На 2,3 %. У 5-ій п’ятирічці пла­ну­ва­ли збільшу­ва­ти на 12 % що­ро­ку, а збільши­ло­ся на 1,5 %. У 6-ій п’ятирічці (1956-1960 рр.) ЦК КПРС на­ка­зав до­сяг­ну­ти збільшен­ня на 70 %, а 1963 р. ку­пив за кор­до­ном 14,5 мільйо­на тонн зер­на.

    Секретар ЦК КПРС Л. Брежнєв на пле­нумі ЦК 26 бе­рез­ня 1965 р. го­во­рив: „За ос­танні ро­ки наші пла­ни піднес­ти сільське гос­по­дар­с­т­во не ви­ко­на­но. За пла­ном сільське ви­роб­ниц­т­во ма­ло збільши­ти­ся за 1959-1965 рр. на 70 %, а фак­тич­но збільши­ло­ся на 10 %. За ці ж ро­ки приріст ху­до­би змен­шив­ся удвічі порівня­но з по­пе­редніми ро­ка­ми. Приріст сви­ней, ку­рей змен­шив­ся більше як удвічі. Не вис­та­чає ду­же ба­га­то сільсько­гос­по­дар­сь­кої техніки. Жни­ва роз­тя­гу­ють­ся на 30-40 днів. Май­с­терні ре­мон­ту­ють ли­ше 60 % ма­шин, а 13 ти­сяч кол­госпів не ма­ють май­с­те­рень. Се­ла спо­жи­ва­ють ли­ше 2 % елек­т­ро­енергії. У ба­гать­ох кол­гос­пах кол­гос­п­ни­ки не ма­ють ніяко­го го­ло­су в розв’язанні кол­гос­п­них справ. Їм не вип­ла­чу­ють повністю їхнього за­робітку. Кол­гос­пи одер­жу­ють за свою про­дукцію ціну, яка не по­вер­тає навіть вит­рат“187. Мос­ков­щи­на має ве­ли­чезні прос­то­ри доб­рих па­со­виськ. А 1961 р. за­вез­ли до Мос­ков­щи­ни з інших „рес­публік“ 209 ти­сяч тонн м’яса і 639 ти­сяч тонн мо­лоч­них ви­робів188.

    До 1917 р. у мос­ковській імперії бу­ло ма­ло сільсько­гос­по­дар­сь­кої техніки і міне­раль­них доб­рив, а зби­ра­ли з 1 га по 16,4 цнт. зер­на, 152 цнт. кар­топлі. А в 1959 р. зібра­ли: по 18,4 цнт. зер­на, по 180 цнт. кар­топлі. У Німеч­чині для порівнян­ня: по 52,8 цнт. зер­на, по 450 цнт. кар­топлі189.

    ЦК КПРС ух­ва­лив збільши­ти ви­роб­ниц­т­во міне­раль­них доб­рив у п’ять разів і зад­ля то­го по­бу­ду­вав кілька ве­ли­ких підприємств, ус­тат­ку­ван­ня для яких за­ку­пив за зо­ло­то в Англії. І що ж: „Го­ри штуч­них доб­рив мар­ну­ють­ся на станціях“190. „На станціях: Бе­ре­зань, Свіса, Тур­ка, Рухівка, Бу­ялик та на ба­гать­ох інших ви­сочіють кам’яні го­ри. Во­ни ут­во­ри­ли­ся зі со­тень ти­сяч (а мо­же й мільйонів) цен­т­нерів штуч­них доб­рив, що їх ми­ну­ли­ми ро­ка­ми ви­си­па­ли на зем­лю про­ти не­ба. Дощі та вітри обер­ну­ли їх у камінь, ні до чо­го не при­дат­ний. Так кож­не третє підприємс­т­во штуч­них доб­рив пра­цює у нас на вітер“191.

    Переконавшись, що ніяки­ми соціалістич­ни­ми спо­со­ба­ми (роз­с­тріла­ми, го­ло­до­мо­ром, ка­тор­гою то­що) не збільши­ти сільсько­гос­по­дар­сь­ко­го ви­роб­ниц­т­ва, уряд СРСР вдав­ся до капіталістич­но­го спо­со­бу - ма­теріаль­но­го за­охо­чен­ня. Але ко­го? Кол­гос­п­ників? Ні. Наг­ля­дачів. Партія пос­ла­ла до кол­госпів УРСР ти­сячі твер­дих мос­ков­сь­ких ко­муністів. А ма­теріаль­на спо­ну­ка для кол­гос­п­ників в Ук­раїні по­ля­га­ла в то­му, що мос­ков­сь­кий уряд: 1) змен­шив їхній при­са­диб­ний го­ро­дець з 0,25 га до 0,15 га; 2) відібрав від ук­раїнсь­ких кол­гос­п­ників їхню ху­до­бу; 3) збільшив ук­раїнсь­ким кол­гос­п­ни­кам обов’яз­ко­ву кількість тру­доднів до 300 що­ро­ку. Ці при­са­дибні го­родці вза­галі ста­ли сіллю в мос­ков­сь­ких очах. Во­ни ж бо ста­нов­лять ли­ше 2,5 % (6 млн. га) усієї ор­ної землі, а да­ли, нап­рик­лад, 1960 р. 70 % усієї кар­топлі, 64 % усіх овочів. На тих го­род­цях ут­ри­му­ва­лось 43 % (16 млн.) усіх корів, 23 % (16 млн.) сви­ней, 24 % (35 млн.) овець та кіз. Ця при­ват­ниць­ка ху­до­ба да­ва­ла 1960 р. 76 % мо­ло­ка на ба­за­рах, 22 % усієї вов­ни192. Такі циф­ри по­дає са­ма мос­ков­сь­ка ста­тис­ти­ка, що нав­мис­но змен­шує то­вар­ну ва­гу при­са­диб­них діля­нок. Фак­тич­но циф­ри знач­но більші, бо кол­гос­пи час­то ку­пу­ють у се­лян, а пос­та­ча­ють дер­жаві як про­дукцію кол­гос­пу.

    Справедливість ви­ма­гає заз­на­чи­ти, що од­но­го ви­ро­бу ніко­ли в історії не заб­рак­ло і не бра­кує в мос­ковській дер­жаві. Це - горілка. До 1917 р. горілку про­да­ва­ли ли­ше в пев­них місцях і ніко­ли - не­пов­нолітнім та п’яним. В СРСР горілку мож­на ку­пи­ти в кожній крам­ниці, хар­чевні, на залізничій станції. В хар­чев­нях час­то не­має що поїсти, але горілки ніко­ли не бра­ку­ва­ло. Її про­да­ють усім. Навіть у шко­лах п’ють. „55 % учнів пи­ячать“193. Уряд СРСР вста­но­вив низькі ціни на горілку, щоб усі мог­ли пи­ти. Суспіль­с­т­во кож­ної куль­тур­ної дер­жа­ви ста­вить яко­мо­га більше пе­реш­код пи­яц­т­ву: нак­ла­дає на міцні на­пої ве­ли­кий по­да­ток, на хліб, сіль, цу­кор, м’ясо, мо­ло­ко і т. п.- ні. Уряд СРСР ро­бить нав­па­ки - дає на­ро­дові де­ше­ву горілку і до­рогі харчі.

    Деякі прик­ла­ди без­голів’я і нез­дар­ності в про­мис­ло­вості. Дер­ж­п­лан зап­ро­ек­ту­вав закінчи­ти 1958 ро­ку будівниц­т­во 40 хімічних підприємств в Ук­раїні. Закінчи­ли ли­ше 22, на інших ле­жить про­ти не­ба та іржавіє до­ро­га за­кор­дон­на техніка. Ніко­поль­сь­ко­му за­во­ду зап­ла­ну­ва­ли два мільйо­ни гу­се­ниць до трак­торів. Ли­вар­ня, де ма­ло б це ви­го­тов­ля­ти­ся… не бу­ла ще по­бу­до­ва­на. Дніпрод­зер­жин­сь­ко­му за­во­дові на­ле­жа­ло ви­ро­би­ти 100 ти­сяч керм до трак­торів. Той за­вод тоді існу­вав ли­ше… на па­пері у Дер­ж­п­лані194.

    Запаморочені своєю уяв­ною ве­лич­чю, мос­к­ви­ни бу­ду­ва­ли все в „грандіоз­но­му мас­ш­табі“, скажімо ве­ли­чезні гу­се­ничні трак­то­ри 30 років. Аж ко­ли зем­ле­роб­с­т­во від них за­не­па­ло, по­ча­ли бу­ду­ва­ти менші трак­то­ри на ко­ле­сах.

    Все пос­та­чан­ня зо­се­ред­же­но в Москві. Підприємс­т­во в Ук­раїні не має пра­ва ку­пи­ти потрібну си­ро­ви­ну без­по­се­ред­ньо на місці, а му­сить про­си­ти Мос­к­ву, щоб та на­ка­за­ла десь ко­мусь надісла­ти, хоч та потрібна си­ро­ви­на ле­жить у складі че­рез ву­ли­цю. „Підприємс­т­ва од­но­го міністер­с­т­ва ве­зуть ме­та­леві ви­ро­би з Ура­лу на південь, а підприємс­т­ва іншо­го міністер­с­т­ва ве­зуть такі самі ви­ро­би з півдня на Урал. Міністер­с­т­во будівниц­т­ва ве­зе камінь з Кри­му до Дніпро­пет­ров­сь­ка, а інше міністер­с­т­во ве­зе та­кий са­мий камінь з Дніпро­пет­ров­сь­ка до Кри­му. Те са­ме ро­бить­ся з де­ре­вом та інши­ми ма­теріала­ми. Сімфе­ро­поль­сь­ке підприємс­т­во одер­жує ча­вунні відлив­ки з Дон­ба­су, хоч місце­ва Сімфе­ро­поль­сь­ка ли­вар­ня мо­же пос­та­ча­ти такі самі відлив­ки де­шев­ше, не ка­жу­чи про вартість пе­ре­во­зу. Ба­га­то підприємств Ук­раїни одер­жу­ють час­ти­ни ма­шин з Мос­к­ви, Ленінгра­да, навіть з Сибіру. А такі самі час­ти­ни во­ни мо­жуть самі ви­роб­ля­ти в Ук­раїні195. Ми­ло­вар­ня в Києві ви­роб­ляє зви­чай­не ми­ло. Це ми­ло ку­пує ми­ло­вар­ня в Чер­ка­сах, пе­ре­ва­рює йо­го на­но­во, до­да­ючи па­хощі, щоб зро­би­ти йо­го „ту­алет­ним“.

    У Че­лябінсь­ку ве­ли­кий за­вод сім років ви­роб­ляє от­ру­ти для ко­мах мен­ше зап­ла­но­ва­но­го, то­му що не одер­жу­вав потрібної кількості бо­чок. От­ру­ту ви­си­ла­ли в Ук­раїну. А боч­ки ви­роб­ля­ли­ся у то­му са­мо­му Че­лябінсь­ку і ви­си­ла­ли­ся (по­рожні) на про­даж в Ук­раїну. В Ук­раїні до бо­чок, одер­жа­них з Че­лябінсь­ка, на­си­па­ли та­ку са­му от­ру­ту, що її ви­роб­ля­ли в Че­лябінсь­ку, і ви­си­ла­ли на про­даж до… Че­лябінсь­кої об­ласті. Ніякий євро­пей­сь­кий ро­зум не збаг­не азійсь­кої еко­номіки.

    Відомо, що в СРСР бра­кує то­варів, і лю­ди мит­тю роз­ку­по­ву­ють все, що з’явить­ся у про­да­жу. Про­те 1963 ро­ку в СРСР ле­жа­ло неп­ро­да­них то­варів на три мільяр­ди рублів, бо навіть ук­рай не­ви­баг­ли­вий по­ку­пець не хотів бра­ти крам над­то кеп­сь­кої якості, навіть на мос­ков­сь­ке міри­ло. Ми­ки­та Хру­щов бідкав­ся: „У нас що­ро­ку втра­ча­ють­ся мільйо­ни цен­т­нерів зер­на, бо ле­жать на голій землі прос­то не­ба, гни­ють, і миші поїда­ють. У нас є ще чи­ма­ло ли­ва­рень, де пра­цю­ють, як со­рок років то­му, без ма­шин, ру­ка­ми, гор­бом. П’ять років то­му по­бу­ду­ва­ли ве­ликі по­тужні пре­си, а ли­ше те­пер по­чи­на­ють вста­нов­лю­ва­ти їх на підприємстві, а ко­ли во­ни поч­нуть ви­роб­ля­ти - невідо­мо. Ми ку­пи­ли за кор­до­ном на сотні мільйонів рублів зо­ло­том до­рогі ма­ши­ни та ус­тат­ку­ван­ня, а во­ни ро­ка­ми ле­жать без ужит­ку та іржавіють. Ми ви­роб­ляємо на мільйо­ни рублів та­кої техніки, що має го­ри про­то­колів прий­маль­них комісій про цілко­ви­ту неп­ри­датність її до ви­ко­рис­тан­ня. За пла­ном підприємс­т­во має да­ти виз­на­че­ну кількість цен­т­нерів своїх ви­робів. Ті цен­т­не­ри дає, але якої якості - бай­ду­же, аби ва­га. А всіля­ко­го на­чаль­с­т­ва всю­ди і на підприємс­т­вах, і в кол­гос­пах більше, ніж робітників“196.

    Московські во­ло­дарі вже не мо­жуть схо­ва­ти прав­ди, виз­на­ють за­не­пад про­мис­ло­вості та зем­ле­роб­с­т­ва. Так зас­туп­ник прем’єр-міністра СРСР пи­ше: „Про­мис­ловість СРСР не ли­ше не кра­щає, але гіршає. За ос­танні п’ять років про­дук­тивність праці змен­ши­ла­ся у шах­тах на 37 %, ви­до­бу­ток вугілля - на 26 %, в ав­то­будівельній про­мис­ло­вості - на 34 %. І го­лов­на при­чи­на цього - це не­за­довіль­на ор­ганізація і ви­роб­ниц­т­ва, і праці. Ба­га­то підприємств не дба­ють ні за про­дук­тивність праці, ні за собівартість, ні за якість про­дукції“197.

    Один з керівників Дер­ж­п­ла­ну проф. А. Аган­бе­гян у своєму звіті ЦК КПРС пи­ше: „За ро­ки 1958-1965 тем­пи зрос­тан­ня гос­по­дар­с­т­ва СРСР упа­ли на дві тре­ти­ни, а зем­ле­роб­с­т­ва на дев’ять де­ся­тих (з 8 % на 0,8 %). Зріст роз­дрібної торгівлі упав на три чверті. З усіх вер­с­татів пра­цює ли­ше по­ло­ви­на“198. От­же, самі мос­ковські во­ло­дарі ска­за­ли, що всі мос­ковські пе­рех­ва­ли про ви­ко­нан­ня планів, про „ви­пе­ре­ди­ти Аме­ри­ку“ про­ва­ли­ли­ся. Ли­ше не до­да­ли: крім однієї ца­ри­ни - оз­б­роєння. У ви­роб­ництві зброї Мос­ков­щи­на ви­ко­на­ла свої пла­ни, бо військо­ва про­мис­ловість і до­поміжні до неї ма­ють пе­ре­ва­гу над інши­ми. У військо­во­му ком­п­лексі пра­цю­ють найліпші інже­не­ри та керівни­ки, ма­ють най­к­ра­щу техніку, вдос­таль си­ро­ви­ни. На кош­ти не зва­жа­ють, бо зі сво­го кілька­сотрічно­го досвіду Мос­ков­щи­на знає, що за­гар­бан­ня но­вих зе­мель обер­неть­ся ве­ли­ким зис­ком. З Ук­раїни одер­жу­ють­ся нез­чис­ленні мільяр­ди. Німеч­чи­ну бу­ло пог­ра­бо­ва­но не менш як на 50 мільярдів до­ларів. Східноєвро­пей­сь­ких са­телітів - на 30 мільярдів. Ман­ч­журію - на кілька мільярдів. В Іспанії Мос­к­ва заб­ра­ла 1937 ро­ку зо­ло­та на 760 мільйонів до­ларів і т. д.

    Та навіть ця найбіль­ше роз­бу­до­ва­на про­мис­ловість не­се на собі відби­ток нез­дар­ності і твор­чої не­пов­ноцінності. Мос­ков­щи­на на­па­ла 30 лис­то­па­да 1938 р. на Фінляндію. За 104 дні війни, за мос­ков­сь­кою „ста­тис­ти­кою“, СРСР втра­тив 207 ти­сяч, а Фінляндія 68 ти­сяч уби­тих. За фінлян­д­сь­ки­ми дже­ре­ла­ми, СРСР втра­тив 950 ти­сяч, а Фінляндія 15 ти­сяч199. Фінляндія не ма­ла танків, гар­мат, ли­ше лег­ку зброю з часів по­пе­ред­ньої війни. Мос­ков­щи­на вис­та­ви­ла про­ти напівоз­б­роєно­го, ма­лень­ко­го фінсько­го війська аж 45 дивізій, оз­б­роєних най­новішою зброєю, з 3 ти­ся­ча­ми танків і 1 ти­ся­чею літаків. Фінляндія стри­му­ва­ла ту си­лу 104 дні. Мос­ков­сь­ко-фінсь­ка війна по­ка­за­ла Німеч­чині, що во­на, Німеч­чи­на, змо­же роз­би­ти СРСР за кілька місяців. І справді роз­би­ла. Мос­к­ви­ни по­яс­ню­ють свою ка­тас­т­рофічну по­раз­ку 1941 ро­ку тим, що Німеч­чи­на підпи­са­ла уго­ду про не­на­пад, а на­па­ла зне­наць­ка. На Нюр­н­бер­зь­ко­му суді 1946 ро­ку ви­яви­ло­ся, що ан­глійсь­ка військо­ва розвідка по­пе­ре­ди­ла уряд СРСР за два тижні пе­ред на­па­дом. А в пер­ший же день 22 чер­в­ня німці зни­щи­ли 1811 літаків, з них на ле­то­ви­щах - 1489 (у Ко­реї во­юва­ли 925 мос­ков­сь­ких літаків, ке­ро­вані мос­ков­сь­ки­ми льот­чи­ка­ми. З них аме­ри­канці зби­ли 835). Німеч­чи­на втра­ти­ла ли­ше 35. Німець­ке військо про­хо­ди­ло по 40 кіло­метрів щод­ня, 19 лис­то­па­да бу­ло вже на До­ну. На той час німці за­хо­пи­ли 3632 ти­сяч по­ло­не­них, 15 ти­сяч літаків, 22 ти­сячі танків, 27 ти­сяч гар­мат. Мос­к­ва ма­ла 213 дивізій на фронті (72 - в Ук­раїні) та 210 у за­пасі. Німеч­чи­на - 178 дивізій (з них 33 ненімець­ких). Мос­ков­щи­на ма­ла 25 ти­сяч танків і 20 ти­сяч літаків, а Німеч­чи­на - 3200 танків і 2 ти­сячі літаків200.

    США по­да­ру­ва­ли Мос­ков­щині 1941-1945 рр. військо­во­го і невійсько­во­го спо­ряд­жен­ня на 11,6 мільяр­да до­ларів - по­над 5 ти­сяч танків, по­над 7 ти­сяч літаків, 10 мільйонів тонн бо­рош­на, 4,5 млн. тонн кон­сервів (мо­ло­ко, яй­ця, жи­ри, м’ясо то­що), тоб­то по­над 50 % кількості, що пот­ре­бу­ва­ла армія СРСР. Вже по війні т. зв. УН­Р­РА - міжна­род­на, а фак­тич­но аме­ри­кан­сь­ка ор­ганізація по­да­ру­ва­ла Мос­ков­щині харчів, одя­гу, ліків, ус­тат­ку­ван­ня, техніки на кілька сот мільйонів до­ларів. Ще й після 1950 р. про­да­ва­ло­ся чи­ма­ло з тої до­по­мо­ги у Москві з-під по­ли.

    США доз­во­ли­ли Мос­ков­щині гра­бу­ва­ти 1945-1950 рр. дос­хо­чу за­во­йо­вані землі. З Німеч­чи­ни Мос­ков­щи­на ви­во­зи­ла цілі підприємс­т­ва з інже­не­ра­ми, ме­ханіка­ми, май­с­т­ра­ми, нап­рик­лад, ве­ли­чез­ний за­вод підвод­них човнів. Ли­ше 1945 ро­ку Мос­ков­щи­на ви­вез­ла 92 еше­ло­ни німець­ких на­уковців, інже­нерів, майстрів - 6 ти­сяч та 20 ти­сяч їхніх ро­дин. Тим німець­ким спеціалістам ство­ри­ла найліпші умо­ви жит­тя і праці, пла­ти­ла їм ут­ричі більше, ніж влас­ним. Проф. Гель­мут Грот­руп ке­ру­вав 200 німець­ки­ми на­уков­ця­ми й інже­не­ра­ми, які збу­ду­ва­ли пер­ший мос­ков­сь­кий ра­кет­ний літак.

    Москвини не виз­на­ва­ли те­орії віднос­ності Ей­н­ш­тей­на і кван­то­вої те­орії План­ка та атом­них те­орій до­ти, до­ки не по­ба­чи­ли нищівну си­лу бом­би в Хіросімі. Так са­мо не виз­на­ва­ли кібер­не­ти­ки, до­ки не дізна­ли­ся, що во­на до­по­ма­гає ви­роб­ля­ти дру­гу нищівну си­лу - міжкон­ти­нен­тальні ра­ке­ти і су­пут­ни­ки.

    В СРСР твер­дять, що ли­ше за ра­дян­сь­кої вла­ди роз­по­чав­ся роз­ви­ток про­мис­ло­вості. Це не так. За 23 ро­ки (1875-1898) про­мис­ловість Ук­раїни збільши­ла­ся на 944 %. А за 23 ро­ки (1917- 1940) - ли­ше на 218 %201.


6345103143864005.html
6345268290393448.html
6345324875025862.html
6345466433676804.html
6345533131342687.html